хозяйство или имущество. Діти роблять на своєщину. Волч. у.
Свої́ти, свою́, ї́ш, гл. Присваивать. Платочок був наш, обох, а вона тепер його своїть. Сумск. у.
Свої́тися, свою́ся, ї́шся, гл. Выражать родственныя чувства, то-же, что и родичатися. Уже сі своят до бідного: коли гроші маї, то вже щос варт. Гн. II. 18.
Сво́лок, ка, м. Балка, поддерживающая потолокъ, матица. Вас. 148, 188. Ой бачу я два стовпи, на тих стовпах сволок лежить; на сволоці шнурок висить. Нп. 2) мн. Кровля. (Угор.). Ум. Сволочо́к.
Сволокі́вщина, ни, ж. Угощеніе работавшимъ, при встаскиваніи на хату матицы. ХС. III. 41.
Сво́рінь, ня, м. 1) Шворень. Kolb. I. 67. 2) Болтикъ, которымъ прикрѣплены подножки въ ткацкомъ станкѣ. МУЕ. III. 16. 3) Часть самото́ки. Шух. I. 150. 4) Шипъ, на которомъ вращается рулевое весло у плота. См. Керма. Шух. I. 181. 5) Часть п'їл. См. П'їла. Шух. I. 254.
Своя́к, ка́, м. Своякъ. Свій свояка вгадає здалека. Ном. № 7962.
Своя́киня, ні, ж. Свояченица. Міус. окр.
Свят, а́, е́ [1]. 1) = Святий. Як дух свят. Ном. № 6779. 2) — день. Праздничный день. Покупляв їй да Яковко про свят-день сережки. Чуб. III. 131. 3) — вечір. Канунъ Рождества.
Святе́нниця, ці, ж. Святоша. То святенниця ота черниця: було раз-у-раз Богу молиться та усе було каже: „хазяйство — про життя наше, а письмо святе — то про Бога, про душу“. Лубен. у.
Святе́ць, тця́, м. 1) Святой. КС. 1882, XII. 625. 2) Придорожный памятникъ съ статуею святого.
Святе́шний, а, е. Праздничный. Шевч. II. 216.
Святи́й, а́, е́. Святой. Хліб святий. МВ. (О. 1862. III. 52). Неха́й мене́ святи́й хрест поб'є́! — божба. Левиц. I. 413. Свята присяга перед тобою, що-сь присягався передо мною. Чуб. V. 374. — ве́чір. = Свят-вечір, — неді́ля. Свѣтлое воскресенье. У святу неділю не сизі орли заклекотали. Макс. — письмо́. Священное писаніе. 2) Святой, угодникъ божій. Як Бог не поможе, то й святі не оборонять. Ном. № 16.
Святи́ня, ні, ж. 1) Святыня. Знущались над Божою святинею. Стор. М. Пр. 65. Святе слово — рідна мати: єсть ще святиня вища, Богові милійша — рідная Вкраїна. К. Досв. 50. 2) Храмъ. Не построїш ти тут святині, бо ми тебе і задушим. Рудч. Ск. I. 60.
Святитель, ля, м. Святитель. І святитель не поможе, як іскажуть „Святий Боже!“ Ном. № 8248.
Святи́ти, чу́, тиш, гл. Святить. Коли не прийду до церкви, то все паски святять. Ном. № 168. 2) Рукополагать.
Святи́тися, чу́ся, ти́шся, гл. 1) Дѣлаться, быть святымъ. Отче наш, що на небі! Нехай святиться ім'я твоє. Єв. Мт. VI. 9. Святився б гурток, коли б не чортова ззіжа. Ном. № 10733. 2) Освящаться. 3) Рукополагаться. Як святився ще на діакона та був у печерах. КС. 1883. III. 675. 4) Свято почитаться. Честь тоді святилась дуже. Мкр. Н. 35.
Святи́ця, ці, ж. Святая, угодница божія. Свята св'ятиця, небесна цариця. Драг. 38.
Святьо́ха, хи, ж. Названіе русалки. Новгородсѣв. у. Грин. III. 117.
Свяче́не, ного, с. Освященное во время Пасхи. Чуб. III. 22.
Свяче́ний, а, е. Освященный. Свячена вода.
Свяченина, ни, ж. = Свячене. Вх. Лем. 465.
Свяче́ння, ня, с. Освященіе.
Свяще́нник, ка, м. = Піп. Єв. Мр. I. 44.
Свяще́нників, кова, ве= Попів. Раяли мені люде, щоб я брав священникову дочку. Левиц. I. 201.
Сг.... = Зг.
Сд.... = Зд.
Се, мѣст. с. р. отъ сей.
- ↑ Для этого слова и его производныхъ принято въ литературѣ правописаніе безъ апострофа, — такъ и выговариваетъ эти слона украинская интеллигенція; но народное произношеніе отличается отъ этого выговора. Народъ выговариваетъ и св'ятий, и сьвятий, и светий, и сятий. Вопросъ этотъ не изслѣдованъ въ достаточной мѣрѣ, собраны лишь нѣкоторые матеріалы къ нему (см., напр.: Житецкій, Очеркъ звук. ист. млр. нар., 250; — Науменко, Обзоръ фонет. особ. млр. рѣчи, 43; — Михальчукъ въ „Трудахъ“ Чуб. VII. 482; — Верхратський, Про говор галиц. лемків, 62, 63. — Гринченко, Отзывъ о соч. А. Н. Малинки, 61—62). Мы удерживаемъ здѣсь правописаніе безъ апострофа, не считая въ то-же время этотъ вопросъ окончательно рѣшеннымъ.
