ный. Ситий борщ. 3) О землѣ: жирный, тучный. Шух. I. 20. Це з ситої землі хліб. Мир. ХРВ. 210. 4) О хвойныхъ деревьяхъ: смолистый. Сита соснина. Черк. у. 5) О людяхъ, животныхъ: жирный, толстый, тучный, упитанный, откормленный. Ситий баран пасеться. Рудч. Ск. I. 2. Ум. Сите́нький, сите́сенький. Та й закусить ситеньким. Рудч. Ск. I. 1.
Сити́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) — мед. Дѣлать изъ меду сыту. Чи ситив медок на святий вечір. Чуб. III. 347. 2) Насыщать. Отець да і мати старшого сина кляне, проклинає, із очей зганяє, середульшого сина ситить, жалує, поважає, за гостя принімає. АД. I. 113. Трупи б тліли та ситили й без того ситу землю. Мир. ХРВ. 357.
Сити́ця, ці, ж. = Сита. Чим дитину годувать?… Чи кутицею із ситицею? Мил. 37.
Ситінка, ки, ж. ? Дивись яка ситінка в очах. Ном. № 13926.
Си́тни́й, а, е. 1) = Ситий 1. Ті діти були такі голодні і на тую хвилю, як І. Христос прирік, стали дуже ситними. Гн. I. 92. 2) Питательный, сытный. Ситна паша. Ой пийте, ляхи, води-калюжі, води-калюжі болотянії, а що пивали на тій Вкраїні меди та вина ситнії. АД. II. 40. 3) = Ситий 3. Земля ситна. 4) = Ситий 5. Пита ситний худого: а куди ти йдеш. Рудч. Ск. II. 16. 5) Богатый, хлѣбородный. Туда (в Сербів) ситні краї, не так як у нас. Федьк.
Си́тник, ка, м. Дѣлающій сита, ситовщикъ. Вас. 152. Не сват ситник коробейникові. Чуб. I. 292. Ум. Си́тничок.
Си́тність, ности, ж. Сытность, питательность. З сього сіна ситности не багато. Волч. у.
Ситня́г, гу́, м. Родъ воднаго растенія. Стор. II. 151. Дике утя…, забилось собі між ситняг. Греб. 402.
Си́течко, си́тко, ка, с. Ум. отъ сито.
I. Си́то, та, с. Сито. Вас. 152. Коробом сонце — ситом дощ. Ном. № 571. Оце була на базарі та й купила, собі аж двоє ситів. Харьк. г. Ум. Си́тко, си́течко, си́тце. Одному ситце, другому решітце. Ном. № 1690.
II. Си́то, нар. Жирно. Вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи. Рудч. Ск. I. 11.
Си́тощі, щей и щів, ж. Жиръ, жирное.
Си́тце, ця, с. Ум. отъ сито.
Си́тчати, чаю, єш, гл. Полнѣть, толстѣть, жирѣть.
Сить, ти, ж. Жиръ. А як виросте кабан, то вже аж тоді кладе на собі сить. Рк. Левиц.
Ситя́чий, а, е., Ув. отъ ситий. Очень жирный, тучный, толстый. Ситяча вівця. Конст. у.
Сич, ча́, м. Птица: сычъ. Сичі кукувакають на хаті. Грин. I. 255. Тю, з дупла того дуба сич вилетів. Ном. № 13067. Дивиться, як сич на сову. Посл. Ум. Си́чик.
Сичави́ця, ці, ж. = Сочевиця. Грин. III. 486.
Сича́віти, вію, єш, гл. О тканяхъ: сбѣгаться.
Сича́ння, ня, с. Шипѣніе змѣи, гусей Гадюче сичання. О. 1861. III. 31.
Сича́ти, чу́, чи́ш, гл. О змѣяхъ, гусяхъ: шипѣть. Вилазить гадюка, та й сичить. Рудч. Ск. I. 146. Гуси сичали. Гліб. О людяхъ: издавать долго тянущійся звукъ с.
Си́чик, ка, м. 1) Ум. отъ сич. 2) Комочекъ размельченнаго и поджареннаго для выжиманія масла коноплянаго сѣмени, — лакомство сельскихъ дѣтей. Зміев. у.
Сичівни́к, ка́, м. Мочевой пузырь. Вх. Зн. 63.
Сия́ти, сия́ю, єш, гл. = Сяти.
Сі, мѣст. 1) = Собі. 2) Им. пад. мн.ч. отъ сей.
Сібі́р, ру, м. 1) Сибирь. Повернувся я з Сібіру, нема ж мені долі: хоч, здається, не в кайданах, все таки в неволі. Грин. III. 618. 2) Каторга. 3) Тяжкая жизнь.
Сібі́рка, ки, ж. 1) Коротенькая шубка, обшитая мѣхомъ. Почкай, доню, до вівтірка, буде шуба і сібірка. Чуб. III. 51. 2) Кутузка. 3) Сибирская язва. Славяносерб. у.
Сібі́рний, а, е. 1) Каторжный, тяжелый. Ой послали ж його у сібірну роботу, ще й канали копати. Грин. III. 596. 2) Бранное: злодѣйскій. От сібірні. Ном. № 3568.
Сібі́рник, ка, м. 1) Сосланный въ Сибирь. 2) Злодѣй, разбойникъ.
Сі́в, ву, м. Сѣвъ, посѣвъ. Сіє, сіє, сіва не доходить, дівчинонька з обідом приходить. Мет. 28.
Сіва́, ви́, ж. 1) Часть нивы, засѣянная однимъ взмахомъ руки. Буде помалу йти, сіву менчу займать. Ширше роскине сі-
