Сітни́ти, тню, ниш, гл. О дождѣ: накрапывать, моросить. Вх. Уг. 267.
Сітня́г, гу́, м. = Осітняг.
Сі́точка, ки, ж. Ум. отъ сіть.
Сіть, ті, ж. Сѣть. Щастя му з рук вилетіло, як птиця із сіті. Ном. № 1820. Ум. Сі́тка, сі́точка.
Сітя́нка, ки, ж. Плохая, рѣдкая ткань. Пресвята Покровойко, покрий мою головойку яков таков сітянков, няй зістану христянков. Старомиск. у. въ Галиц. МУЕ. III. 50.
Січ, чі, ж. Сѣчь (запорожская). Січ — мати, а Великий луг — батько.
Сі́чень, чня, м. Январь.
Сі́чка, ки, ж. 1) Рѣзка изъ соломы на кормъ скоту. Коли коні їдять і набік глядять? — Як січку їдять. Ном. № 5090. 2) Монисто изъ коралловыхъ обрѣзковъ.
Січка́рня, ні, ж. Соломорѣзка. НВолын. у.
Січни́й, а́, е́. Сочный. Січний кавун. Рк. Левиц.
Січови́й, а́, е́. Принадлежащій Сѣчи, изъ Сѣчи. Первую часть на Покрову Січовую да на Спаса Межигорського оддали. ЗОЮР. I. 63. Січові гості. Кул.
Січови́к, ка́, м. Житель Сѣчи, запорожець.
Сі́шка, ки, ж. Ум. отъ соха.
Сішне́нко ( = січне́нко), ка м. Февраль. Это названіе обозначаетъ, что февраль — сынъ января (сі́чня). Сішненко казав: як би мені батьковії літа, то я б бикові третякові ріг ссадив, а дівці семилітці коромисел до плечей приморозив. Мнж. 156.
Сі́яльник, ка, м. = Сівач. Лохв. у.
Сі́янець, нця, м. Посѣянное растеніе. Сіянець повитикався з грядки густо, як щіть. Левиц. I. 28.
Сі́янка, ки, ж. 1) Время посѣва. 2) = Сіянець. Вас. 203. Се тютюн сіянка, а то сажанка. Лохв. у.
Сі́яти, сі́ю, єш, гл. Сѣять. Козаченько пшениченьку сіє. Мет. 27. Тяжко сіяти, коли ніщо орати. Ном. № 1576. — во́ду. Кропить водой. Шух. I. 179.
Сія́ти, я́ю, єш, гл. = Сяти. На горі церковця сіяла, там дівчина з козаком шлюб брала. Чуб. V. 78.
Сі́ятися, сі́юся, єшся, гл. Сѣяться. Кукуруза сіється, кукуруза родиться. Чуб. V. 481.
Сія́ч, ча́, м. Сѣятель. Ось вийшов сіяч сіяти. Єв. Мр. IV. 3.
Скаба́, би́, ж. Полоса желѣза. Славяносерб. у.
Ска́бка, ки, ж. Заноза. Скабку загнав у пучку. Черниг. у.
Скавло́, ла́, Визгунъ. Годі тобі скавучати! Ич, який скавло! Не ходи босий, то й не будуть тобі наступати на ноги. Александр. у. Слов. Д. Эварн.
Скаву́! меж., выражающее визжаніе нѣкотор. животныхъ, напр. собаки, зайца. Лапки попік (зайчик). Скаву! Скаву! Мил. 57.
Скавулі́ти, лю́, ли́ш, гл. = Скавучати. Желех.
Скавуча́ння, ня, с. Визжаніе, визгъ (собаки).
Скавуча́ти, чу́, чи́ш, гл. Визжать (о собакѣ).
Скавча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Скавучати.
Скаже́ний, а, е. 1) Бѣшенный. Скажена собака. 2) О человѣкѣ: бѣшенаго, вспыльчиваго характера. Мати скажена, а син ще скаженіший. Лебед. у. Ум. Скажене́нький. Та той дід таки трохи скажененький, я це знаю.
Скажени́на, ни, ж. Бѣшенство. О. 1862. X. 112.
Скажені́вка, ки, ж. Бѣшенство, водобоязнь. Треба дать чогось од скаженівки отому собаці рудому. Лубен. у. Чоловік у горільці, як собака у скаженівці. Лубен. у.
Скаже́ність, ности, ж. Бѣшенство. Желех.
Скажені́ти, ні́ю, єш, гл. Бѣсноваться. Гамалію, серце мліє, Скутарь скаженіє. Шевч. Чого ти зараз скаженієш, як п'яний?
Скаженкува́тий, а, е. Подверженный припадкамъ бѣшенства, злости. Він скаженкуватий трохи. Зміев. у.
Скаженю́ка, ки, ж. Бѣшеное животное. Мов та скаженюка.
Ска́з, зу, м. 1) Бѣшенство. Грин. II. 20. Чоловік мій, мов який сказ на його напав, що день тобі у Бога бурла б'є та каламуте. Екатер. г. 2) = Огріх. Ананьевск. у. 3) Мѣсто въ полотнѣ, гдѣ остался слѣдъ спутанныхъ при тканіи нитокъ. МУЕ. III. 20.
Сказа́ти, жу́, жеш, гл. 1) Сказать. Сказаного і сокирою не вирубаєш. Ном.
