шу́, сиш, гл. Скусывать, скусить. Щоб зуби не боліли, треба кожної п'ятниці зрізувати, а ще краще — скушувати ньогті. Грин. II. 41.
Слаби́й, а́, е́. Больной. На ліжку лежала слаба. Левиц. Пов. 288. Дитина у його дуже слаба, мабуть умре. Канев. у. Батько слабий лежить. Канев. у. Ум. Слабе́нький, слабе́сенький.
Слаби́ти, блю́, биш, гл. Ослаблять. Не тягайте свиток з пучка, його не треба слабити. Харьк. у.
Сла́бість, бости, ж. Болѣзнь. Чуб. I. 90.
Слабі́ти, бі́ю, єш, гл. = Слабувати. На очі слабіє. КС. 1884. VIII. 720.
Слабі́шати, шаю, єш, гл. Ослабѣвать, дѣлаться слабѣе. Мати усе смутніла і слабішала. МВ. II. 180.
Слабки́й, а́, е́. 1) Слабый, свободный, не тѣсный. 2) Слабый, не умѣющій сдержаться. От брат його чванько слабкий уже на се: що начеркав, то так в дрюкарню і несе. Г.-Арт. (О. 1861. III. 101). 3) — на уто́ри. Не сдерживающій вѣтровъ. Ном. № 12408. Ум. Слабке́нький.
Сла́бко, нар. Слабо, свободно, не тѣсно. Слабко дуже підперезала його, — дитина зараз і росхристається. Ум. Слабке́нько.
Сла́бнути, ну, неш 1) Слабѣть. Його ноги слабли, очі темніли. Левиц. I. 385. 2) Разбаливаться, разнемогаться. Чим раз гірше почала тота жінка (хвора) слабнути.... Пішов тогди той ангел і виймив душу з тої сироти жінки. Гн. II. 159.
Сла́бо, нар. Плохо, мало. Слабо зродило буришки. Вх. Зн. 64.
Слабови́тий, а, е. Болѣзненый. Маркев. 59. Слабовита удова була. Федьк.
Слабові́нь, вені, ж. Слабость. Переносно: слабый человѣкъ. Вх. Зн. 64.
Слабоси́лля, ля, с. Слабосиліе. К. Іов. 84.
Слабоси́льний, а, е. Слабосильный. К. Іов. 55.
Слабува́ти, бу́ю, єш, гл. Болѣть. Був собі чоловік, і все його жінка слабувала. Рудч. Ск. I. 168.
Слабува́тий, а, е = Слабовитий. Вх. Лем. 466.
Сла́ва, ви, ж. 1) Молва, слухъ; толки, пересуды. Синиця славу распустила, що хоче море запалить. Гліб. Тим до неї не горнуся, що слави боюся. Чуб. V. 83. Не бійсь слави, не бійсь слави, не бійсь поговору: я за славу сама стану, ще й виговорюся. Мет. 105. Стала слава, стала слава, стали й поговори ой на тую дівчиноньку, що чорнії брови. Мет. 106. До́бра сла́ва. Хорошая репутація, честное имя. Не сироти малі діти, що неньку сховали: їм зосталась добра слава. Шевч. Недо́бра сла́ва. Дурная репутація. Вона чесного роду і не накине на себе недоброї слави. Стор. М. Пр. 52. Сла́ва-погові́р. Дурная молва. Ой була слава-поговір, ти не моя, серденько, я не твій. Чуб. V. 226. Набіра́тися сла́ви. Подвергаться осмѣянію, позорить себя. Ой ізвівши, на коника сівши, — зоставайся, слави набірайся. Мет. 15. Як ми любилися, та й не побралися, слави-поговору понабіралися! Мет. 84. Сла́ву чини́ти, сі́яти. Разлашать, дѣлать шумъ. Та бо мовчіть уже, тітко! Хоч тепер мовчіть — не чиніть слави, голубочко. Федьк. А на мене славу сіють. Грин. III. 185. У сла́ву вво́дити. Позорить, компрометировать. Сватай мене, козаченьку, та не вводь у славу. Чуб. У сла́ві ходи́ти. Позорить себя. Ой сама ж ти, дівчинонько, та у славонці ходиш. Чуб. 2) Слава. Шевч. 46. Полягла Кішки Самійла голова.... Слава не вмре, не поляже! Буде слава славна поміж козаками, поміж друззями, поміж рицарями! АД. I. 219. Сла́ву учини́ти. Високу могилу висипали і прапірок у головах устромили і премудрому лицареві славу учинили. АД. Ум. Сла́вонька, сла́вочка.
Сла́вен, вна, не = Славний.
Славе́тний, а, е. 1) Знаменитый, славный. Левч. 148. 2) Достойный, достойный уваженія. Всякому стало розумно, який справді славетний та величний у своїй простоті той сільський мир, з которого Квітка вибрав свою Марусю з її сем'єю поетичньою. К. Опов. 119. Какъ эпитетъ міщанина въ прежнее время: уважаемый. К. ЦН. 215. КС. 1882. VII. 153.
Славе́тник, ка, м. 1) Славный, прославленный человѣкъ. Чому славетникам, тим шейхам, тим емирам так, як йому, Бог жизні не являвся? К. МХ. 17. 2) Въ прежнее время: мѣщанинъ. Нема її в славетників-міщан. К. ПС. 61. Наші крамарі-славетники. К. ЦН. 220.
Сла́вити, влю, виш, гл. Говорить, разсказывать. МВ. II. 87. Г. Барв. 8. Славили, що колись то вона і багачка була. Федьк. Чи справді він такий, як слав-
