Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/749

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Схаб, бу и ба, м. Мясо съ ребрами, бокъ. Подол. г.

Схамену́тися, ну́ся, не́шся, гл. Опомниться, одуматься. Ой, Хомо, Хомо, схаменись, он скоро вже й води не стане: піди лиш, брате, подивись. Гліб. Оттут-то вітри схаменулись і ну всі драла до нори. Котл. Ен. I. 11.

Схапа́ти, па́ю, єш, гл. Схватить. Облизня схапати. Ном. № 3972. 2) Схапа́ти на живу́ ни́тку. Наскоро сдѣлать. Ном. № 13865.

Схарапу́дитися, джуся, дишся, гл. Испугаться и сразу податься, остановиться (о животныхъ). Коні під'їхали під село і схарапудились в царині. Левиц. Пов. 220. Де не взявся сірий вовк.... отара схарапудилась, сипнула вбік. Мир. ХРВ. 45.

Схвали́тися, лю́ся, лишся, гл. Нахвалиться. Там моя стара не схвалиться, — такий добрий чоловік. Лебед. у. Не схвалились ним. Грин. I. 107.

Схвасува́ти, су́ю, єш, гл. Отрѣшить отъ должности? Та його ото колись схвасували були, а оце упять настановили. Богод. у.

Схвата́ти, та́ю, єш, гл. Заторопить. Так скоро схватали, шо не успіла і приготовиться. ХС. VII. 424.

Схвати́ти, чу́, тиш, гл. = Схопити. Схватив добре за Боже пошиття. Ном. № 3993.

Схвати́тися, чу́ся, тишся, гл. = Схопитися. А поперед його і схвативсь вихор. Чуб. I. 34.

Схід, схо́ду, м. 1) Восходъ. Заходу сонця дожидався і сходу тихої зорі. Мкр. Г. 27. Гетьман Хмельницький козаків до сходу сонця у поход виправляв. ЗОЮР. I. 60. 2) Востокъ. Хуртовина зі сходу на їх найде. К. Іов. 58. Схід-со́нця. Помолилась на схід сонця. Шевч. 3) Всходъ (о посѣвахъ). Да нема тому піску сходу. Чуб. V. 976. Нема дощу, — нема сходу. Черк. у. 4) мн. схо́ди. а) Ступеньки неподвижной лѣстницы, б) вся неподвижная лѣстница. Рудч. Ск. I. 109. Ми вас сховаємо до півночі під сходи. Гн. I. 155. 5) — душі́. Отходъ, смерть. Ударили тричі в старий дзвін на схід душі. ЗОЮР. II. 285. А на схід душі хоч табаки понюхаю. Рудч. Ск. I. 4.

Схі́день, дня, м. Востокъ, восточный край неба. Встрѣчено у Мирнаго: Закрасивши увесь східень палко-рожевим цвітом, воно (сонце) ще не рушало зза гори, ще не блиснуло ні одним промінем над землею. Мир. ХРВ. 38.

Схі́дець, дця, м. Ступенька (неподвижной лѣстницы); мн. східці. а) ступеньки неподв. лѣстн. б) неподвижная лѣстница. Стор. М. Пр. 65. Ей красно в него і дворі єго, тисові сінці, яворові східці. Нп.

Схі́дний, а, е, —ній, я, є. Восточный. Східній край неба. Пані Висока надивилась на волохів, на турків і позичила в іх трохи східнього смаку. Левиц. Пов. 204.

Схіснува́ти, ну́ю, єш, гл. Воспользоваться. Гол.

Схлипну́ти. См. Схлипувати.

Схли́пування, ня, с. Всхлипываніе. Цілу ніч тільки й чутно було її глибоке зітхання, її гірке схлипування. Мир. Пов. I. 20.

Схли́пувати, пую, єш, сов. в. схлипну́ти, пну́, не́ш, гл. Всхлипывать, всхлипнуть. Христя схлипує. Мир. Пов. I. 171. Аж схлипнула, чи по дідусеві, чи про мене сироту. Г. Барв. 363.

Схлю́пнути, пну, неш, гл. Пошатнувъ сосудъ, расплескать немного.

Схлюпну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Плеснуться, выплеснуться. Пливе човен да води повен, да коли б не схитнувся, да коли б не схлюпнувся. Грин. III. 67.

Схну́ти, хну́, не́ш, гл. Сохнуть. Моя душа переболіла; моє серце схне. МВ. II. 41.

Схов, ву, м. Спрятъ, сохраненіе, храненіе. Голе, як бубон, голодне, як собака, а в схові ні шеляга. Грин. II. 182. До схо́ву. На храненіе. Я йому дав сокиру до схову. Міус. окр. На, у схо́ві. На храненіи, спрятанъ, а, о. А де ж хустка? Та в матері на (у) схові. Полт. г.

Схо́ва, ви, ж. = Схованка. Иншої схови у нас не було, як у скрині. Екат. у.

Схо́ванець, нця, м. Спрятавшійся, укрывшійся. Як шукали Христа згубити, то він утік та й сховався і найперше в ясла між воли. Жиди так його шукають, так шукають! А волики їдять собі пашу та все мордою пригортають схованця. О. 1861. X. 51.

Схо́ванка, ки, ж. Тайникъ, мѣсто гдѣ прячется что-либо. Та й добру ж схованку він собі зробив, ніяк не знайдеш. Дочка вам схованки покаже, де, як лежить моє добро. Греб. 338. Відда́ти до схо́ванки, на схо́ванку. Отдать на храненіе. Собаки