розмови з людьми не зривався. Г. Барв. 306.
Тямки́й, а́, е́. 1) Сообразительный, смѣтливый. 2) Памятливый.
Тямови́тий, а, е. Понятливый. Він тямить силу у письмі, у лічбі; нема що казать — хлопець гарний, тямовитий. Оце у ярмарку купив йому чотирі книзі, папіра і три пір'ї. Васильк. у.
Тя́мок, мку, м. = Тяма. Без тя́мку. Безъ сознанія, не сознавая. Чіпка без тямку поволік ноги далі. Мир. ХРВ. 238.
Тямува́ти, му́ю, єш, гл. 1) Имѣть способность. Борз. у. 2) Помнить. Вх. Зн. 72.
Тяму́чий, тяму́щий, а, е. Понимающій, смыслящій, толковый, умный. Він чоловік тямучий, не зопсує діла. Полт. г. Тямуще й нетямуще пішло. Черк. у. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає. К. ДС. 31.
Тяму́чість, чости, ж. Понятливость. Борз. у.
Тяму́щий, а, е. См. Тямучий.
Тяпка́рь, ря, м. = Кептар. Угор. Гол. Од. 82.
Тяр. По истинѣ, дѣйствительно. Вх. Зн. 72. Музику заповість аж до самої Глиниці, або тяр аж до Сачави. Федьк.
Тя́ти, тну, тнеш, гл. 1) Рѣзать, рубить, косить. Як панок наш тяв, то тур-царя стяв. АД. I. 24. Було брати косу да й ступать у росу, да травиченьку тяти. Рудч. Чп. 132. 2) Ударять, бить. Що ти так тнеш коні? Шейк. 3) Кусать, жалить. Тяли комарі. 4) Твердить одно и то же. Чим то той Лазарь Богу приподобився, що його увесь тиждень тнуть та й тнуть. Ном.
Тятива́, ви́, ж. Тетива. Наготує лук до бою, тятиву тугу натягне. К. Псал. 13. Лука він натягне золотого і трепетну стрілу на тятиву наложить. К. Дз. 58.
Тях, меж. = Тьох 2. Малий соловійчику, тях, тях, тях! Гол. III. 344.
