упрузі назирив він коненя. Рудч. Ск. II. 175.
Упряда́ти, да́ю, єш, сов. в. упря́сти, ду́, де́ш, гл. 1) Впрядать, впрясть. 2) Напрядать часть.
Упу́дитись, джуся, дишся, гл. Умочиться.
Упу́ка, ки, ж. Вдавленіе. Мнж. 177.
Упурну́ти, ну́, не́ш, гл. Нырнуть.
Упуска́ння, ня, с. 1) Впусканіе. 2) Роняніе. 3) Опусканіе. 4) При инкрустированіи: вставка въ дерево металла, кости и пр. Шух. I. 306, 309.
Упуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. упусти́ти, щу́, стиш, гл. 1) Впускать, впустить. Юрка одного впустили, а вся хата загорілася. Ном. 2) Ронять, уронить. Впустила додолу гребінця. Мет. 167. Буду пити через силу і краплі не впущу. Мет. 63. 3) Упускать, упустить, выпустить. Упустила долю, упустила щастя, та вже й не піймаю. ЗОЮР. II. 238. Ой впустила голубонька, да вже й не піймаю. Мет. 65. 4) Опускать, опустить. Оце як упустите мене в колодязь, то держіть віровку. Рудч. Ск. I. 102. 5) При инкрустированіи: вставлять, вставить въ дерево металлъ и пр. Шух. I. 306, 309.
Упускне́, но́го, с. Въ свадебномъ обрядѣ: плата деньгами или угощеніемъ за пропускъ бояръ въ хату. Чуб. IV. 186.
Упу́ст, ста, м. Шлюзъ. Чуб. VI. 359.
Упусти́ти. См. Упускати.
Упуши́ти, шу́, ши́ш, гл. Надуть, вспучить. Хрін та редька живіт упушили, мед та горілка все те потушили. Ном. № 12389.
Упха́ти. См. Упихати.
Упхну́ти. См. Упихати.
Уп'яли́ти, лю́, ли́ш, гл. О змѣѣ: укусить, ужалить. Сорокуля го уп'ялила. Вх. Зн. 73.
Уп'ясти́, ся. См. Упинати, ся.
Уп'я́ть, нар. Опять. От через кілька там днів баба вп'ять збірається у ярмарок.
Ура́г, га́, м. = Враг.
Ураговий, а, е = Враговий. Як став ляхів, урагових синів, як снопики класти. Мет. 406.
Ура́дити, джу, диш, гл. 1) Посовѣтовать. Роспитувався, що йому робить? Ніхто нічого не врадив. Рудч. Ск. II. 104. 2) Постановить на совѣтѣ, придти къ какому-нибудь рѣшенію. Радили, радили — нічого не врадять: нема війська. Рудч. Ск. II. 10. 3) Помочь. Занедужала дитина, кричить, плаче. Горпина й сама плаче над нею, та нічого не врадить. МВ. I. 99.
Ура́дувати, дую, єш, гл. Обрадовать.
Ура́дуватися, дуюся, єшся, гл. Обрадоваться. Щоб тобі ні втішиться, ні врадуваться. Ном. № 13632. Думаєте, що я врадувався мукою своєю крівавою? Федьк.
Уража́ти, жа́ю, єш, сов. в. урази́ти, жу́, зи́ш, гл. 1) Поражать, поразить, ранить. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, там я вражу. Гол. I. 2. 2) Задѣвать, задѣть, ударить, потревожить, разбередить уже имѣющуюся рану или больное мѣсто. Моя виразка була зовсім загоїлась, та, бач, десь уразив, — вона знов і прокинулась. Лебед. у. Помалу, братці! не вразьте моїх смертельних ран. Дума. Трудно рану гоїти, а не вразити. Ном. № 1574. 3) Уязвлять, уязвить, оскорблять, оскорбить, обидѣть. Вона вразила мене словом лихим. Новомоск. у. 4) Поражать, поразить, удивить сильно. Молодих туляків незвичайно вразила краса Київа. Левиц. Пов. 5.
Уража́тися, жа́юся, єшся, сов. в. урази́тися, жуся, зи́шся, гл. 1) О ранѣ, больномъ мѣстѣ: быть затрагиваемымъ, затронутымъ. 2) Обижаться, обидѣться. 3) Поражаться, поразиться.
Уражі́ння, ня, с. Впечатлѣніе. Пишу про свої подорожні вражіння. Г. Барв. 31.
I. Ура́з, нар. 1) Вдругъ, сразу. Як загув, так на цім світі ураз і став. Мнж. 41. 2) Вмѣстѣ, за одно, на ряду. Ой встав, зажурився, що з малою оженився. „Не журися, дурний гою: виросту враз з тобою“. Грин. III. 657. Вітаймо дитятко, ураз його матку. Чуб. III. 341.
II. Ура́з, зу, м. 1) = Враза. Він хотів ураз зробити мені вилами. Новомоск. у. Живим би її вразом вразило. МВ. (О. 1862. I. 98). Ураз в обох озвався з тяжкої розлуки. Мкр. Н. 39. 2) Матка, Uterus. Ура́з вихо́де. Выпаденіе матки. Волч. у. Ум. Уразочок. Мил. 33. Ув. Уразище. Чуб. IV. 5.
Ура́за, зи, ж. 1) Рана, больное мѣсто. Роскопирсала ті врази, що глибоко крилися в серці. Мир. ХРВ. 258. 2) Оскорбленіе, обида. Ум. Ура́зка. За сю уразку я визиваю тебе на чесний поєдинок. Стор. М. Пр. 10.
