Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/864

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Урази́ти, ся. См. Уражати, ся.

Урази́ще, ща, м. Ув. отъ ураз. Чуб. IV. 6.

Уразли́вий, а, е. 1) Чувствительный къ боли. 2) Болючій, причиняющій боль. Ляже на лаві, закриє голову свиткою, щоб не чуть було того уразливого плачу. Мир. Пов. II. 108. 3) Обидный, оскорбительный. Посипались на Кривоноса насмішки і вразливі глузування. Стор. М. Пр. 746.

Уразли́вість, вости, ж. 1) Чувствительность къ боли. Шейк. 2) Обидчивость.

Ура́зли́во, нар. 1) Больно. 2) Обидно, оскорбительно.

Ура́зний, а, е = Уразливий 2. Тут, під мальовничою руїною, знайшла я ще вразну мойму серденьку семйову драму. Г. Барв. 418.

Ура́нішній, я, е. Утренній. Сим. 185. Вранішнє сонце обливало його мняким світом. Мир. ХРВ. 188. Година вранішня настала. Греб. 340. Твоє, як сніг ураняшній, біленьке лице. К. Дз. 218.

Ура́нці, нар. Утромъ. Хто звечора плаче, той уранці буде сміяться. Ном. № 5853.

Уратува́ти, ту́ю, єш, гл. = Урятувати.

Ура́чити, чу, чиш, гл. Шутливое слово: ущипнуть (о ракѣ). Бодай тебе курка вбрикнула, або добре рак урачив. Ном. № 3249.

Ура́яти, ура́ю, єш, гл. = Урадити. Хай його другі вчать: я з ним нічого не враю. Мир. ХРВ. 133.

Урба́рія, рії, ж. Денежная повинность, платимая помѣщику. Урбарія великая та й панщини три дні. Гол. II. 304. Ми урбарію подаймо, оплату худобну, грунт і хату оплатім та сидім при дому. Гол. III. 41.

Урва́нт, та, м. = Вірвант. Рудч. Чп. 250.

Урва́ти, ся. См. Уривати, ся.

Урви́голова, ви, м. Сорвиголова. Трапиться який урвиголова. Св. Л. 128.

Урви́пола, ли, м. = Урвиголова. Вх. Зн. 73.

Урви́сько, ка, с. Обрывъ. Сквирск. у.

Урви́тель, ля, м. Сорванецъ. Там такі урвителі, шо ні в одного сусіда яблука не вдержаться. Уман. у. Два сини, що росли урвителями при батькові. Св. Л. 275.

У́рда, ди, ж. = Вурда.

Урдяни́й, а́, е́. Съ начинкой изъ урди. Урдяні пироги, вареники. Шейк.

Уре́дний, а, е. Пакостный, противный. Ну, та й уредний же хлопець. Лохв. у.

Урекли́вий, а, е = Урічливий. Чи підеш ти в таночок, не становись край Дунаю, бо то річка врекливая, врече тебе й косу твою. Мил. 50.

Уректи́, ся. См. Урікати, ся.

Уремезо́вувати, вую, єш, сов. в. уремезува́ти, зу́ю, єш, гл. Укрѣплять, укрѣпить связывая или сшивая. Уремезовує (латаючи) лантух так, наче довічне. Конст. у.

Уреме́нити, ню, ниш, гл. Прочно сдѣлать работу. Оце уременили ясла. Кременч. у.

Уре́мення, ня, с. Счастье, удача. Чиє времення, того й погода. Ном.

Уре́мня, ня, уре́м'я, м'я, с. = Час. В одні́м уре́мні. Въ одномъ состояніи, положеніи. Е, та мій кашель все в однім уремні стоїть. Лебед. у.

Урепі́жити, жу, жиш, гл. Ударить, стегнуть. Як я врепіжив його батогом, то вин аж скрутився. Васильк. у.

Уре́тно, нар. Скучно, печально. Самому уретно в хаті. Вх. Зн. 73.

Уречи́, чу́, че́ш, гл. = Уректи. Желех.

Уре́шті, нар. Наконецъ.

I. Урива́ти, ва́ю, єш, сов. в. увірва́ти и урва́ти, рву́, ве́ш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Ном. № 7771. Від його, урвавши поли, тікай. Посл. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. ЗОЮР. I. 29. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. Грин. III. 508. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Шевч. 496. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Марк. 88. Любисточку ввірвала. Г. Барв. 80. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ном. № 504. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Гол. I. 259. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не