титься, ухватиться. Хто топиться — й за бритву вхопиться. Св. Л. 128. Ухопився, як реп'ях. Ном. № 2745. Ті як ухопляться: той руба, той деревню вивозить, той кичує, той оре. Рудч. Ск.
Ухо́ркати, каю, єш, гл. Умаять, утомить, заморить. Ну і вхоркав же коня! Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Ухо́ркатися, каюся, єшся, гл. Умаяться. О. 1862. I. 38. Обидві ухоркались, аж піт пройняв. Мир. Пов. I. 113.
Уцвісти́, ту́, те́ш, гл. Процвѣсть, зацвѣсть.
Уцвяхува́ти, ху́ю, єш, гл. Обить небольшими гвоздиками.
Уцига́нити, ню, ниш, гл. Обмануть. Ой, цигане, циганику, то 'сь мя уциганив: яка-м була дівка файна, а ти мя споганив. Гол. IV. 444.
Уціди́ти, джу́, диш, гл. Нацѣдить (извѣстное количество).
Уці́лити, лю, лиш, гл. Попасть въ цѣль. А другая (куля) устрелила, у серденько уцілила. Нп. Де я мірю, там я вцілю. Гол. Так мені сим і вцілила в серце. Г. Барв. 382.
Уціло́к, нар. Цѣликомъ. Сього осокора росколювати не годиться, — його як би вцілок куди взяти.
Уцінува́ти, ну́ю, є́ш, гл. Оцѣнить. Шкода, що вража ласощ кисне, а то б її і не вцінувать. МВ. (КС. 1902. X. 151).
Уцькува́ти, кую́, є́ш, гл. Затравить (собаками).
Уцюкну́ти, ну́, неш, гл. 1) Отрубить. 2) Съ жаромъ заиграть. Прийшли козаки, та й чабан з козою, що грають. Як уцюкне, братіки, шекені, як піду я в скоки та в боки. О. 1861. XI. Кух. 25.
Уцю́рити, рю, риш, гл. Шуточно: сумѣть что либо сдѣлать. Е, цієї пісні ми не вцюримо. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Уця́, уці́, ж. = Увця. Вх. Уг. 272.
Уцяцько́вувати, вую, єш, сов. в. уцяцькувати, ку́ю, єш, гл. Украшать, украсить. Золотом вцяцьковує палати. К. Дз. 206.
Уча́діти, дію, єш, гл. Уторѣть. Ном. № 13698.
Учаклува́ти, лу́ю, єш, гл. Околдовать, заколдовать.
Уча́лювати, люю, єш, гл. Прикрѣплять плотъ на мѣстѣ разгрузки. Мнж. 180.
Уча́р, ра, м. = Вівчарь. Вх. Лем. 476. См. Увчар.
Учари́ця, ці, ж. Пастушка. Ум. Учаричка. Вх. Лем. 476.
Учарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Очаровать. 2) Приколдовать. Чи ти мене вчарувала, чи трутовки дала, ой що ж бо ти мені розум зовсім відібрала. Лукаш. 146.
Уча́сне, нар. = Учасно. Як посієш учасне, то будеш мав хліб. Каменец. у.
Уча́сний, а, е. Своевременный.
Уча́сно, нар. Своевременно, во время. Пішла вона на храм і прийшла вчасно. Г. Барв. 512.
Участува́ти, ту́ю, єш, гл. Попотчивать. Нагодувала стара яга чоловіка, вчастувала і положила спати. Стор. I. 73.
Учаща́ння, ня, с. Посѣщенія, частые посѣщенія.
Учаща́ти, ща́ю, єш, гл. 1) Часто ходить куда; часто посѣщать кого. До титаря вчащає. Шевч. 569. Де люблять, не вчащай, де не люблять — не бувай. Посл. З того часу став учащати що-вечора. МВ. 2) Уменьшать, отдѣлять часть. І чужого не займай, і свого не вчащай. Кіевск. у.
Уче́ний, а, е. Ученый. Вченому світ, а невченому тьма. Ном. № 6015.
Учени́к, ка́, м. = Учень. Посідали з Ісусом ученики його. Єв. Мр. II. 15.
У́чень, у́чня, м. Ученикъ. Ном. № 14055. Стор. I. 195. Не учень для вчителя, а вчитель для учня. О. 1862. I. 66. Осман, високий учень мій в рицарстві. К. МБ. X. 19.
Уче́ння, ня, с. 1) Ученіе. 2) Наставленіе. Колиб то він.... слухав батькового вчення та пожалкував би моїх слізочок. Кв.
Учепистий, а, е. Привязчивый, навязчивый. Ну та й учепистий хлопець; на улицю як вийдеш, то й не одстане. Черн. г.
Учепи́ти, плю́, пиш, гл. 1) Прицѣпить. Вчепили дівчину до сосни плечима. КС. 1883. IV. 906. Обох учепив коням у хвости і пустив у світи. Рудч. Ск. II. 50. 2) Зацѣпить, задѣть. Мино, Мино! не вчепи галушок. Ном. № 12708.
Учепи́тися, плю́ся, пишся, гл. 1) Зацѣпиться. Воли не стоять.... ярмом учепились. Г. Барв. 380. 2) — за. Ухватиться, схватиться за, прицѣпиться къ. Учепиться за поли. Стор. Як реп'ях той, учепиться за латані поли. Шевч. 242. Хоть же я молода дівчино, в полі заблужуся, — ти прийдеш жито зажина-
