Ціца́ти, ца́ю, єш, гл. = Ссати. Вх. Уг. 274.
Ціцвірь, ря, м. = Тетерва́к. Вх. Зн. 24.
Ціці-ба́ба, би, ж. См. Баба 10. КС. 1887. VI. 481. Сим. 192.
Ціцібе́нька, ки, ж. Хохлатый жаворонокъ, Alanda cristata L. Вх. Лем. 480.
Ціця, ці, ж. = Ци́ця. О. 1861. VIII. 8.
Ці́чка, ки, ж. = Ціди́лок. Вх. Лем. 480.
Ці́ша, ші, ж. ? Лежали берви бервінковії хмелем коло двору, вінцем коло столу, цішами по столові. Гол. IV. 340.
Ціши́ця, ці, ж. = Ціша. Хмелем коло двору, вінцем коло столу, цєшицями по столу. Боже вас благослови і отець, і мати на посаг ступати! Гол. IV. 351.
Цма́кати, каю, єш, гл. = Цмо́кати. Сим. 3.
Цмин, ну, м. Раст. а) Тминъ, Carum Carvi. б) — розовий. Antennaria dioica Gärtn. ЗЮЗО. I. 111.
I. Цмок, ка́, м. 1) = Смок. 2) Радуга (согласно повѣрью, по которому радуга тянетъ изъ морей, рѣкъ и озеръ воду, необходимую для дождя). Чуб. I. 26. 3) Поцѣлуй. Захоч — і вродиться все зразу, все в світі жде твого приказу за твій смачний і ласий цмок. Котл. Ен. VI. 35.
II. Цмок, меж. 1) Чмокъ. От так цмок! Поцілуй же ще. Маркев. 52. Протиус в двері та цмок його. Рудч. Ск. I. 129. 2) Отъ гл. цмокоті́ти. Така мокра нива, як ідеш, то цмокотить: цмок, цмок. Лебед. у.
Цмо́кання, ня, с. 1) Чмоканье. 2) Цѣлованіе.
Цмо́кати, каю, єш, гл. 1) Чмокать; щелкать языкомъ. Еней то цмокав, то свистав. Котл. Ен. 2) Цѣловать.
Цмо́катися, каюся, єшся, гл. Цѣловаться.
Цмо́кнути, кну, неш, гл. Одн. в. отъ цмо́кати.
Цмо́кнутися, нуся, нешся, гл. Одн. в. отъ цмо́катися. Цмокнись з жінкою моєю, вона твоя буде. Г.-Арт. (О. 1861. III. 107).
Цмокови́к, ка́, м. Насосъ. Харьк. г.
Цмоко́вина, ни, ж. Мокрое, топкое мѣсто. НВолын. у. Це мокрє? я не таку цмоковину орав. Лебед. у.
Цмокоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. = Чв'якотіти. Мокра нива: як ідеш, то цмокотить: цмок, цмок. Лебед. у.
Цмокта́ння, ня, с. = Смокта́ння.
Цмокта́ти, кчу́, чеш, гл. = Смокта́ти.
Цмо́лити, лю, лиш, гл. = Цмулити. Сим. 183.
Цму́лити, лю, лиш, гл. Пить, тянуть. „Чоловік не скотина, більш відра не вип'є.“ І почав знов цмулити, поки, знемігшись, упав без пам'яти на землю. К. ЧР. 291.
Цно́та, ти, ж. 1) Добродѣтель. Цнота й покора не має місця у панського двора. Ном. № 1313. Лучче цнота в болоті, а як нецнота в золоті. Ном. № 4447. 2) Цѣломудріе, невинность. Довідався о ладності і о її цноті. Чуб. V. 426. Хоть я сирота, є у мене цнота. Гол. III. 321. Ум. Цно́тонька. Гол. IV. 321.
Цнотли́вий, а, е. 1) Добродѣтельный. Був прискорбен, як той колишній цнотливий багач. МВ. III. 21. 2) Цѣломудренный. Гей, музо, панночко цнотлива, ходи до мене. Котл. Ен. V. 63. І воза не возила, та двір украсила (кажуть про дівку, що вийшла цнотливою). Ном. № 8989.
Цнотли́во, нар. 1) Добродѣтельно. Бідних заратовувала, цнотливо собі жила. Гн. I. 177. 2) Цѣломудренно.
Цно́тонька, ки, ж. Ум. отъ цно́та.
Цо! меж. Призывъ для коровъ. О. 1862. V. Кух. 39.
Цоб, меж. = Соб.
Цо́вта, ти, ж. Глыба. Цовта землі, снігу, сахару. НВолын. у.
Цок! меж. выражающее стукъ, звонъ отъ удара по твердому тѣлу. Рудч. Ск. II. 5. Тут хвись! шабельки засвистіли, цок, цок! — і іскри полетіли. Котл. Ен. VI. 83. Цок, цок підківками, стук, стук ніженьками. Нп.
Цо́кати, каю, єш, одн. в. цо́кнути, кну, неш, гл. Стучать, стукнуть — преимущ. чѣмъ либо металлическимъ или о что либо металлическое, также зубами. Вона цокнула тим зубом об сковороду. Чуб. II. 156. О часахъ: тикать. Годинник на стіні цокав. Левиц. I. 134.
Цо́катися, каюся, єшся, одн. в. цо́кнутися, кнуся, нешся, гл. 1) Чокаться, чокнуться. Цокнулась своєю чаркою об чарки всіх. Левиц. Пов. 211. 2) = Гра́ти навби́тки.
Цокота́ння, ня, с. 1) Стучаніе (зубами,
