Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/993

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ловѣкѣ). Баба стара, але чустра. Рк. Левиц.

Чу́стрити, рю, риш, гл. 1) Бить, сѣчь. Добре чустрить нас дяк і в нашій школі. Левиц. I. 242. 2) О дождѣ: лить. Пішов чустрити дощ як з відра. О. 1861. IX. 179.

Чу́стря, рі, ж.? Біга, як Синякова чустря. Ном. № 6674.

Чу́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Слышать. Чуєш, що дзвонять, та не знаєш, в якій церкві. Ном. Я не чула, що ви казали. Харьк. Чуй! чуй! Слушай! слушай! Вх. Лем. 483. 2) Чуять. Де мед чує, там ночує. Макс. (1849), 99. Не будем ми, серце, в парі, душа моя чує. Грин. III. 227. 3) Чувствовать. На землі горе, бо на їй, широкій містечка нема тому, хто все знає, тому, хто все чує. Шевч. 9. 4) Какъ нарѣчіе: слышно. Клект орлячий з під хмари чути. Ном. № 999.

Чу́тися, чу́юся, єшся, гл. 1) Быть слышаннымъ, слышаться. Знали б люде, — чулись би непороки на їх, а то усі шанують. МВ. II. 111. Чулися молоді жарти. МВ. (О. 1862. I. 101). 2) Чувствовать себя. Ой коні, коні, ведмеді, чи чуєтеся на силу, чи довезете княгиню? Свад. п. А що, Устино, чи ти чуєшся, що ти вже вільна душа? МВ. (О. 1862. III. 72). Чуюся на душі й на тілі, що й я живу. МВ. (О. 1862. III. 76).

Чуті́ти, (ті́ю, єш?), гл. = Густи. Фр. (Желех.).

Чу́тка, ки, ж. 1) Слухъ, вѣсть. Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше. Ном. № 4452. Ані виду не видати, ані чутки не чувати. Ном. № 1940. 2) Шишка ели. Вх. Уг. 276. 3) = Шулка. Вх. Уг. 216.

Чутки́й, а́, е́. Чуткій. Чуткий, як утка. Ном. № 8554. Чутке ж і в тебе вухо! К. ЦН. 169.

Чу́тко, нар. = Чутно. Чутко козаченька через три городи, що ходишь до дівчини. Чуб. V. 198. Справили таке весілля, що було чутко на всі царства. Чуб. II. 137.

Чутко́м, нар. Слыхомъ. А ні видком не видати, а ні чутком не чувати. Фр. Пр. 168.

Чутни́й, а́, е́. 1) Слышный. Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше. Ном. № 4452. 2) Чуткій. Чутний я на ніс. Черк. у.

Чутні́сько, нар. Совершенно слышно, явственно слышно. Фр. (Желех.).

Чутно́ нар. Слышно. Мир. ХРВ. 7. Не чутно ні однісінького півня. Г. Барв. 464. Чутно йому, що пані плаче за стіною. МВ. (О. 1862. III. 55). Вже скільки годів пройшло, а його все не чутно, того Якима. Рудч. Ск. Чутно з покоїв, як там сміються. МВ. II. 43.

Чуття́, тя́, с. Чувство. Вх. Лем. 483. Тільки чуття шаноби людських звичаїв вдержало його на місці. Левиц. I. 235.

Чуть, нар. Чуть, едва. Іде, чуть не плаче. Шевч. 165. Чуть живу пустив. Рудч. Ск. I. 178.

Чуха́, хи, ж.? Тільки чуху пробив до вокзалу та назад, а вони давно вже приїхали. Хоролъ. Слов. Д. Эварн.

Чухани́ці, ни́ць, ж. мн. = Чухання. Встрѣчено только въ слѣд. прибауткѣ, употребляемой въ игрѣ нямкало, когда одинъ изъ играющихъ подражаетъ почесыванію. Чухи, чухи, чуханиці, добрі з маком паляниці. Ив. 20.

Чу́хання, ня, с. Чесаніе, почесываніе зудящаго мѣста (но не гребешкомъ).

Чу́хати, хаю, єш, гл. Чесать (зудящее мѣсто, но не гребешкомъ). Де у кого не свербить, там ся не чухає. Ном. № 9756.

Чу́хатися, хаюся, єшся, гл. Чесаться, чесать себя (если зудитъ, но не гребешкомъ). Скот і свині чухались об стіну. Левиц. Пов. 177.

Чуха́чка, ки, ж. = Короста, Scabies. Грин. II. 318.

Чу́хи, меж., выражающее почесываніе, чесаніе зудящаго мѣста. Ив. 20.

Чухма́рити, рю, риш, гл. = Чухати.

Чухма́ритися, рюся, ришся, гл. = Чухатися. Зміев. у.

Чухна́, ни́, ж. = Чухачка. Гадяц. у. Слов. Д. Эварн.

Чу́хнути, ну, неш, гл. Попасть. Вх. Зн. 81.

Чухну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Одн. в. отъ чухатися. 1) Чеснуть одинъ разъ зудящее мѣсто; — об віщо. Тернуться тѣломъ обо что, чтобы почесаться. Яка товаряка йде, то й чухнеться об тин. Харьк. 2) Проходя мимо, коснуться, скользнуть по чемъ, напр. объ берегъ пліт чухнеться. Вас. 173.

Чухра́й, рая́, м. Кличка борзыхъ собакъ. Чухрай угонку дав. Котл. Ен. IV. 10.

Чу́хра, ри, ж. Вѣтви, срубленныя съ