— Еге! так он воно який птах! — скрикнув Цупченко.
— Імєнно! — доводив свого писар. — Виділи, яке в його волосся довге?
— А хіба то що, як довге волосся? — запитався старшина.
— Як що? А то-ж у них, сицилістів, прикмєта така, знак, значить, штоб свій свого взнав.
— Дєйствитєльно!
Після цієї писаревої промови счинилося, як я вже казав, велике обурення. Чарка не переставала гуляти з рук до рук і пособляла тому, щоб правдивий гнів проти вчителя виявись у виразніших формах. Балакано довго і багато, і нарешті уражено й поставлено так:
а) щоб скарати вчителя за його зневажливість і невшанування до свого начальства, то не давати йому більше дров;
б) щоб не псував він дітей, настренчувати батьків забирати їх зо школи;
в) розпитатися по селу, про що розмовляє вчитель з людьми, а найбільше з Семеном
