Попенком, а також, якщо буде змога, зазирнути потихенько і в його шаховку з книжками (розпитуватися сам урядник, приручав ще й писареві, а до вислідів у шаховці сподівались помочі від сторожа).
— А там, когда дознаємось, тогда можна будє йому підпустити! Уже я знаю еті дєла! — казав писар.
— Окончательно! — додав урядник. — Тогда ми доношеніє сікретноє, і його голубчика тогда — фітть!… А ви, Хома Григорович, — удався він до писаря, — неукоснитєльно сообщить мнє, бо знаєтє, — я тут не живу і мнє за всім не вспіть, потому сікрєтних дєлов множество.
Урадивши так, випили ще по одній перед дорогою, по другій на дорогу й по третій на добре прощання і, хитаючись та коливаючись, гості розійшлися по своїх хатах, хоча треба додати, що старшина до своєї не дійшов, а заночував у писаря.
Як урадили, так і вчинили. Другого-ж таки дня не дали вчителеві дров і сторожем переказали:
