кою дорогою, найшли собі рукавиці, ваганиці і вроки… Стали поділятися: одному — рукавиці, другому — ваганиці, третьому — вроки. (Заклин.) Чуб. I. 132.
Ваганки́. Ум. от вагани.
Вага́тися, га́юся, єшся, гл. Колебаться, не решаться. От громада й присудила: комусь треба лізти у яму і подивитись, що там таке; всі вагаються. Рудч. Ск. II. 195.
Вага́ш, ша, м. Дорога, которою ходят в полонинах овцы на пастбище. Шух. I. 210.
Вагівни́ця, ці, ж. Весы. Усі на божій вагівниці легкі, нікчемні як полова. К. Псал. 140.
Вагітна́. Прилаг., употр. только в ж. р. Беременная (о женщине). Рудч. Ск. I. 209.
Вагове́, во́го, с. Весовой сбор. К. Желех.
Ваго́ви́й, а, е. 1) Продающийся на вес. Одібрав він миску слив вагових. Мкр. Н. 31. Сталась йому причина — вагова сіль прибила. Рудч. Чп. 169. Сіно вагове. 2) Весовой. 3) Вагови́й дрюк, дрючо́к. Шест для поднятия воза при подмазке колес. Чуб. VII. 404.
Ва́гом, нар. На вес, по весу. Усім розказали, який то Тихон став скупий, що вже й хліб вагом дає. Кв. II. 19.
Ваго́н, ну, м. Вагон. Порядився з людьми на цілий вагон на чугунку возити овес. Г. Барв. 204.
Вагоні́ти, ні́ю, єш, гл. Беременеть. Дівка не повинна їсти усього близнята — яблука там, чи що, бо буде вагоніть усе близнятами. Ном. № 286.
Вагота́, ти́, ж. 1) Тяжесть. Ваготу набирати. АД. I. 334. Звелів водам згромадитись на хмарах. І ваготи не чують, не порвуться. К. Іов. 56. 2) Беременность. Сестра у ваготі ходить. Киев. г.
Ваготі́ння, ня, с. Тяготение. Ньютон назвав цю силу ваготінням. Ком. I. 57.
Ваготі́ти, ті́ю, єш, гл. Тяготеть. Желех.
Вагува́тися, гу́юся, єшся, гл. 1) = Вагатися. Вх. Зн. 5. 2) Ссориться, спорить. Його силують, одвертають од неї, а він кислоокої Хвеськи, що батько йому велить любити й брати за себе, не хоче, і вони щодня вагуються. Така звяга йде в дому. Г. Барв. 536. 3) Меряться силами? Їхало 12 братів на войну, тринадцята сестра… билися, вагувалися, сестра пристала, кров іти перестала. (Заговор). Грин. II. 315.
Ва́да, ди, ж. 1) Вред. Отим за оце і вади не буде. Канев. у. 2) Недостаток. Нема чоловіка без вади. Ном. № 2446.
Ваджува́тися, джу́юся, єшся, гл. — до ко́го. Привязываться, приставать к кому. Вх. Уг. 229.
Ва́дити, джу, диш, гл. 1) Вредить. Ледачому животові і пироги вадять. Ном. № 7159 Хліб на хліб не вадить. Ном. № 12028. Багацько не вадить. Ном. № 1366. Як не чує, то й не вадить. Ном. 2) Безл. Тошнить.
Ва́дитися, джуся, дишся, гл. Ссориться. Ой, мужу, та не вадьмося, та ходім додому та порадьмося. Гол. III. 544.
Вадки́й, а́, е́. 1) Вредный. 2) Тошный. Уман. IV. 120.
Ва́дко, нар. 1) Вредно. Левч. 16. 2) Тошно. Левч. 163. Ва́дко мені́. Мне плохо, я нехорошо себя чувствую. Желех.
Вадли́вий, а, е = Вадкий. Закр. Уман. I. 104; IV. 120.
Вадли́во нар. = Вадко. Уман. I. 104.
Важа́к, ка, м. Палочка, на которой наматывают и завязывают петли при плетении сетей. Черномор.
Ва́жений, а, е. 1) Взвешенный. 2) Выдаваемый по весу. А щоб ніхто не діждав, щоб я важений хліб їла. Кв. II. I. 152.
Важе́нний, а, е. Очень тяжелый. Важенна палиця. Най одягнеться в сирітське гірке нарікання, підпережеться вдовицьким важенним зітханням. К. Псал. 257.
Ва́ження, ня, с. Взвешивание. Желех. А бодай його з таким важенням, що тільки вгайка, а не робота! Залюбовск.
Важе́нький, а, е. Ум. от важки́й.
Важе́нько, нар. Ум. от важко.
Ва́жити, жу, жиш, гл. 1) Весить; иметь вес. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвешивать. Поламались терези, сіль важачи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Иметь значение, вес, значить. Знайду собі іншого… ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, метить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього
