Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/307

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

гартують. Шевч. 131. Бідуючи, серце собі гартували. О. 1862. III. 25.

Гартува́тися, ту́юся, єшся, гл. Закаляться. Аф. 356.

Гарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Запрашивать (цену, вознаграждение). Якщо не дуже багато будуть гарувати, то й поступайтесь: там рублів п'ять, ну хоть і десять, то вже давайте, а якщо зацурують як дурень за батька, то йдіть у друге місто. ХС. VII. 421. 2) Тяжело, без отдыха трудиться. Увесь вік гарував та загарував собі тільки п'ядь землі та домовину. (К. П. Михальчук). 3) Пазовать, делать пазы. Подольск. г. 4) = Герувати. Лубен. у. Мирг. у.

Гару́ка, ки, об. Сварливый человек. Вх. Зн. 9.

Гару́катися, ка́юся, єшся, гл. Ссориться, браниться. Вх. Зн. 9.

Га́рфа, фи, ж. [= Арфа.] Арфа. По-під ворітьми в гарфу грав. Млак. 73.

Гарцівни́к, ка́, м. 1) Ездок на лошади. 2) Шалун. 3) Плясун.

Гарцівни́ця, ці, ж. 1) Шалунья. На всю губу гарцівниця в людях і в господі. Мкр. II. 30. 2) Плясунья.

Гарцюва́ння, ня, с. 1) Скачка на лошадях, ристание, гарцование. 2) Беганье, скачки, шалости. 3) Пляска усердная.

Гарцюва́ти, цю́ю, єш, гл. 1) Скакать на лошадях, наездничать, ристать, гарцовать. На вороному коні гарцюєм. Шевч. 312. Батько веде того коня за недоуздок, а він так гарцює, копитами землю вибиває. Рудч. Ск. II. 112. 2) Бегать, скакать, шалить. Як хочете гарцювати, так ідіть надвір. Кобел. у. Іще самі як дівували та з хлопцями як гарцювали. Котл. Ен. III. 50. Бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться і не раз так бувало, що гарцюючи і мички попалить. Рудч. Ск. II. 54. 3) Танцовать. Рудч. Ск. I. 75. Ріжуть скрипки і бандури, дівчата гопцюють; хлопці, піт аж ллється з шкури, коло їх гарцюють Г. Арт. (О. 1861. III. 102).

Гарцьо́вий, а, е. Вмещающий в себе гарнец. Гарцьове відерко.

Гарч, ча, м. Черная гадюка, Pelias berus. Желех.

Гарча́ння, ня, с. 1) Ворчание (о собаке). 2) = Гарикання.

Гарча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Ворчать. Собака гарчить. Рудч. Ск. I. 18. Чия б гарчала, а твоя б мовчала. Ном. № 3481. 2) = Гари́кати.

Га́рчє, чє, с. = Гарч. Вх. Зн. 9.

Га́рчик, ка, м. Ум. от га́рець.

Гарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Шалить. Лохв. у. Мил. 61.

Гарю́кало, ла, м. и с., гарю́кання, ня, с., гарю́кати, ся, каю, ся, єш, ся, одн. в. гарю́кнути, кну, неш, гл. = Гарикало, гари́кання, гари́кати, ся, гарикнути. З тими наймичками, треба все гарюкатись, сваритись. Левиц. I. 475.

Гаря́ч, чу́, м. Сбитень. Дуже змерз був, а як напився гарячу, то й зігрівся. Екатериносл. (Залюб.).

Гаря́ч, ча, че. Краткая форма от гаря́чий. Лучче мені, моя мати, гаряч камінь їсти. Чуб.

Гаряче́, нар. 1) Горячо, жарко. І сюди гаряче, і туди боляче. Ном. № 8051. 2) Пылко, горячо.

Гаря́чий, а, е. 1) Жаркий, горячий. Гарячий борщ. Гарячий комин. Рудч. Ск. II. 166. Умила личенько гарячою сльозою. Мет. 48. Гаря́чого са́ла за шку́ру зали́ти. Задать кому, причинить мучения. 2) Пылкий, вспыльчивый, горячий. Гарячий чоловік. 3) Разгоревшийся, вспотевший. Воли пристали, — може ти їх водою напоїв гарячих? Рудч. Ск. II. 135. 4) Гаря́чий час. Горячее время, недосуг. 5) На гаря́чому вчи́нку. На месте преступления, по горячим следам. Злапати на гарячому вчинку. Ном. № 7439.

Гарячи́ти, чу́, чи́ш, гл. Разгорячать. Варенуха почала його гарячити. Левиц. I. 281.

Гарячі́ти, чі́ю, єш, гл. Становиться горячим, жарким. Сонце підбилось — надворі гарячіє.

Гаря́чка, ки, ж. 1) Жар, горячка. На гарячку лежить. Ном. № 8136. 2) = Гаряч. (Сбитень.) Правоб.

Гарячкува́ти, чку́ю, єш, гл. Пороть горячку. Я гарячкую, гарячкую — де воно ділося сокира та долото, аж воно украв хтось. Волч. у.

Гаря́чник, ка, м. Сбитеньщик. Він був гарячник, усе було у нас гаряч продає. Верхнеднепр. у. (Залюб.).

Гарячосе́рдий, а, е. Вспыльчивый, жестокосердный. К. Кр. 30.

Гас, су, м. Керосин. Лохв. у.