Голомши́вий, а, е. 1) Плешивый. Голомшива голова. Борз. у. Употребляется в презрительном смысле. Дуже ти голомшивий, щоб мене подужав. Кобел. у. 2) Безостый, безусый (о хлебах). Угор.
Голопра́вда, ди, м. и ж. Правдивый мужчина, правдивая женщина. Він на ню звіряв усе, а вона й не мошенниця — голоправда все. Змиев. у.
Голопу́зий, а, е. 1) С голым животом. 2) В иносказательном значении: бедный, ободранный, несчастный. Голопузі ви пуцьверинки, а не козаки. Стор. МПр. 144.
Голопузя́, зя́ти, с. 1) = Голопуцьок. 2) Бедняк, оборвыш. Вх. Зн. 11.
Голопу́п, па, м. = Голопуцьок. Вх. Лем. 404.
Голопу́пий, а, е. 1) С обнаженным пупом. 2) = Голопузий 2.
Голопу́цьок, цька, м. 1) Неоперившийся птенец. 2) Переносно: ребенок. Діти голопуцьки, як горобенята, бігають по улиці. Г. Барв. 416.
Голоп'я́тий, а, е. С голыми пятками, в рваных, без подошв сапогах; переносно: бедняк. Було як на полювання їде, то біля його панів та панків голоп'ятих, таких, що йде в чоботях, а пучки на піску й знать, — сила. О. 1862. V. 105.
Голору́ч, нар. 1) Голыми руками. Вхопив жарину голоруч. 2) С пустыми руками. Хто ж продасть, як піду я голоруч? дайте грошей. Каменец. у.
Го́лос, су, м. Голос. Козацьким голосом гукає. ЗОЮР. I. 217. Почула Леся Кирила Тура голос. К. ЧР. 136. На таки́й го́лос. Таким голосом. Питає його на такий саме голос, як у дочки. Чуб. II. 201. Уго́лос. Громко. Ой прийшли до Дунаю та уголос гукнули. О. 1862. X. 2. Плаче-плаче, а далі й заридає уголос. МВ. (О. 1862. III. 60). Іван уголос тужить. О. 1861. IV. 62. Уго́лос уда́рились. Заплакали громко. Г. Барв. 58. Иногда в том же значении совсем без глагола. Батько і мати бачуть лихо, та вголос. ХС. VII. 455. Справді робиться страшно. Деякі вже й уголос. Г. Барв. 207. Не свої́м го́лосом. Громко, испуганно, неестественно. Кричить не своїм голосом. Ном. № 3460. У свини́й го́лос. Несвоевременно; чаще всего: очень поздно. Ном. № 7797. Пода́ти го́лос. Отозваться. Марина перша було подає голос. Левиц. I. 112. В оди́н го́лос. Одинаково. Чи можна ж, щоб стільки людей брехало та все в один голос? Наго́лос. Громко. Брат читає коло стола наголос. Федьк. Ум. Голосо́к, голосо́чок, голосо́нько. Кого я люблю — по голосоньку пізнаю. Чуб. V. 1067.
Голоси́на, ни, м. Голосище, огромный голос. Чуб. II. 581.
Голоси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Голосить, рыдать, вопить. Голосить неначе по мертвому. Ном. Біга Катря боса лісом, біга та голосить. Шевч. 87. Го́лосом голоси́ти. Громко плакать. Ой там понад яром козак сіно косить, а дівчина у долині голосом голосить. Мет. 17. 2) Издавать высокий или унылый звук, шуметь, гудеть. Стук, гармидер, — свистять, кричать, голосить сопілка. Г. Арт. (О. 1861. III. 103). Сині хвилі голосили. Шевч. 386.
Голосі́ння, ня, с. Плач, рыдание, жалобное причитание. Мати не почула її голосіння, що так і ридає. Кв.
Голосни́й, а́, е́. 1) Громкий, голосистый, звучный. Отець Хома ваш голосний. Шевч. 503. Голосний, як дзвін, та дурний, як довбня. Ном. № 6313. Голосна гармата. Шевч. 450. Голосна луна розляглась серед тихої ночі. Левиц. I. 109. 2) Гласный (о звуках речи). Левиц. I. 163. О. 1862. I. 67. Ум. Голосне́нький.
Голосни́к, ка́, м. Отверстие в середине деки бандуры, гитары, в дудке и т. п. КС. 1882. VIII. 281.
Голосни́ця, ці, ж. 1) ? Я ж його (пристріт) викликаю… з вух, спід вух, з голосниць, спід голосниць. ЕЗ. V. 52. 2) Вертикально стоящее бревно в куполе гуцульской церкви. Шух. I. 117.
Голосні́шати, шаю, єш, гл. Становиться громче, звучнее. Разом з пташиними піснями голоснішає пісня дівоча. Левиц. I. 339.
Го́лосно, нар. Громко, звучно. У кобзу грає, виграває, голосно співає. Мет. 443. Ум. Голосне́нько. Біжи, коню, до нового двору, ой заржи голосненько. Чуб. V. 1008.
Голосо́к, ска́, м. Ум. от голос.
Голосо́нько, нька, м. Ум. от голос.
Голосо́чок, чка, м. Ум. от голос.
