Цю сторінку схвалено
Та зіма ж та не довічно
На землі панує —
Сонце глянуло із неба
І землю німую
Обігріло, розтопило
І сніги, і кригу…
Повернуло од зіми вже
Знову на одлигу,
І потанули замети,
Ллються по долині, —
Засмутилася Снігурка,
Гаснуть очі сині.
Засмутилась і поникла
Тихо головою,
Так, немов би вже почула
Лихо над собою.
В хаті ходить, руки ломить,
В вікна поглядає,
Мов сніги свої в-останнє
І на вік вітає…
І прийшла весна квітчаста,
Зацвіли долини,
А в Снігурки лютий смуток
Не втиха й хвилини,
А ще більш вона сумує, —
І старі в печалі —
Умовляли й розважали,
Та й годі сказали!..
За весною тепле літо,
Ось уже й Купала;
