Цю сторінку схвалено
Що гуля і хуртовину
Розвіва̀ на волі;
Темні хмари мов би сестри —
Так вона любила,
А з туманом, наче з братом,
Вранці гомоніла;
Зажурившись, у годину
Бурю виглядала
Й як зав'ється хуртовина, —
Тільки й оживала
І вихо̀дила із хати
Тільки в дні похмурі;
Дослухаючись, раділа
Вітрові і бурі
І ловила рученька́ми
Білії сніжини,
Цілувала їх, неначе
Стрілися дівчині
Рідні сестри, рідне браття,
А чи рідна мати…
Сумували дід та баба,
Сидячи у хаті,
Сумували, дивувались
З чо̀го донька в'яне,
Як година у віконце,
З неба ясно гляне,
І радіє, як негода,
Стогнучи, завиє
Та холодним снігом-вітром
По степах повіє…
