повітових предводителів і заборонялися нові податки, не визначені у чинному законодавстві[1]. Натомість у другому документі встало питання про відшкодування предводителям дорожніх витрат в ході забезпечення контролю за рекрутськими наборами. Принципово, що вимога збору коштів для поїздки в чотири повіти виходила від дворянського предводителя Слобідсько-Української губернії В. Донець-Захаржевського – представника колишньої старшини. В результаті Сенат відповів на це відмовою через відсутність необхідного розпорядження[2].
Особливо часто виникало питання про співвідносини предводителів повітових і губернських. Цілком природно, що останні займали вище становище, однак жоден із тогочасних законів не визначив їхню ієрархічну підпорядкованість. У ряді ж конкретних випадків, імперський уряд уряд відстоював незалежність повітових предводителів, при тому що губернські постійно намагалися затвердити своє панівне становище. Все це, за умов посилення суспільно-політичної та економічної вагомості обох посад і загалом дворянських корпорацій, породжувало конфлікти, а часто і ворожнечу між представниками привілейованого стану на регіональному рівні. Так, про дворянські вибори початку ХІХ ст. академік М. Дубровін писав: «Тут було все, пристрасть, ябедництво, допуск осіб, які не мали права балотуватися, покровительство вадам і наклеп на людей чесних»[3].
- ↑ О нечинении никаких противозаконных поборов (№ 19999) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXVI (1800–1801). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 772.
- ↑ О нетребовании прогонных денег Дворянскими Предводителями на проезд по их должностям (№ 21311) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXVIII (1804–1805). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 345–346.
- ↑ Дубровин Н. Русская жизнь в начале XIX века // Русская старина. – 1899. – Т. 97. – С. 556.
