Досить часто губернські предводителі, будучи досить добре обізнані із соціальною ситуацією в регіонах, отримували від Міністерства внутрішніх справ різноманітні анкети з питаннями, що стосувалися з’ясування настроїв селянства. Так, деякий супротив і невдоволення серед незаможних верств населення викликав імператорський указ від 8 листопада 1848 р. «Про надання селянам маєтків, які продаються з публічних торгів за борги, права викуповувати себе з землею»[1]. Відтак, міністр Л. Перовський звернувся наприкінці літа 1848 р. до губернських предводителів (в тому числі й лівобережних) із проханням надати відомості: про ставлення місцевих землеробів до вищезгаданого указу, зміни у вартості поміщицьких маєтків, динаміку кількості угод з їх купівлі[2]. Очевидно, що найповніші та об’єктивні дані з цих питань мали або могли оперативно зібрати інформацію у своєму розпорядженні саме регіональні станові органи. Згідно деяких даних, на кінець 1840-х рр. близько половини маєтків поміщики вже заклали. Зважаючи на це, указ 1847 р. надавав реальну можливість для заможної частини селянства отримати свободу. Втім, оцінивши ці масштаби, влада указом 19 липня 1849 р. узаконила викуп тільки з дозволу власника маєтку. Таким чином, де-юре зберігши можливість викупу, указ скасував її де-факто, і чи не ключову роль у цього відіграла саме консервативна позиція дворянства[3].
- ↑ О предоставлении крестьянам имений, продающихся с публичных торгов за долги, права выкупать себя с землею (№ 21689) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. XXII (1847). – Ч. І. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1848. – С. 841–842.
- ↑ ЦДІАК України, ф. 1219, оп. 1, спр. 326, арк. 14–15.
- ↑ Див.: Положение о порядке описи, оценки и публичной продажи имуществ (№ 23405) // ПСЗРИ. – Собр. 2-е. – Т. XXIV (1849). – Ч. II. – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1850. – С. 552–602.
