здають, від міщанських повинностей не звільняються…»[1]. Щоправда, від сплати особистих податків і «народних» повинностей, вони за іншими законами все ж таки звільнялись.
Фактично, зафіксувавши наявність у містах трьох станів – міщанства, купецтва та ремісництва, названа грамота оформила єдиний податковий порядок для усього населення міст, в тому числі і місцевого дворянства, незалежно від професійних занять. До того ж окремим указом від 26 жовтня 1790 р. дворянам заборонялось записуватися до торгових гільдій, а відтак і користуватися правами, що надавалися купцям.
Очевидно, передбачаючи можливі труднощі із визначенням статусу поміщицьких селян, влада активно стимулювала процес продажу дворянських садиб і маєтків, що знаходились у містах. Затягування цього процесу в Лівобережній Україні стало об'єктом особливої уваги генерал-губернатора Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв М. Кречетнікова, який невдовзі після свого призначення у 1790 р. на означену посаду здійснив огляд «Малоросії»[2]. В зв'язку з цим, 16 листопада 1790 р. він звернувся до лівобережних намісницьких правлінь із запитом стосовно пояснення причин неналежного виконання чинних указів про продаж або обмін дворянської поміщицької нерухомості на користь міст[3]. Розглянувши звернення М. Кречетнікова, зокрема правління Чернігівського намісництва на засіданні 27 листопада 1790 р. визнало, що «протягом минулого часу деякі маєтки уже придбані на користь міст, інші ж від тих поміщиків, за якими тоді
- ↑ Грамота на права и выгоды городам российской империи (№ 16187) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXII (1784–1788). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 360.
- ↑ Федоров И. Граф Михаил Никитич Кречетников, первый генералгубернатор воссоединенного с Россией Юго-Западного края (1793 г.). – Каменец-Подольск: Тип. Подольского губернского правления, 1893. – С. 16.
- ↑ ЦДІАК України, ф. 736, оп. 1, спр. 1004, арк. 1.
