здійсненням місцевих реформ і втіленням у життя положень нових грамот. За дуже короткий період у політико-адміністративному устрої вже колишньої Гетьманщини відбулися суттєві зміни: українська шляхта і старшина стала частиною імперського дворянства; мешканці міст підпорядкувались загальноімперським правовим, економічним і соціальним нормам; козаки хоча і вважалися привілейованою групою, проте поступово перетворювались на державних посполитих; селян у приватних маєтках було юридично закріпачено.
Успіх інтеграції Гетьманщини великою мірою залежав від позиції представників української старшини, яка репрезентувала основну політичну силу, що до певної міри могла коригувати проведення «провінційних» реформ. Відтак, коли це питання виникло на зібранні 1781 р., учасники зборів виявили значне побоювання і стриманість щодо проектованих переформувань на території регіону. Незгода була настільки явною, що чернігівський намісник Андрій Милорадович надіслав відповідного змісту листа Григорію Полетиці, відомому поборнику автономності Малоросії, в якому, серед іншого, рекомендував «пом’якшити патріотичну гарячковість»[1]. Цікаво, що у листуванні А. Милорадович просив Г. Полетику негайно розірвати своє послання, не роблячи жодних нотаток. Однак останній цього не зробив.
Втім, поступово ставало зрозуміло, що більша частина українського панства, власне, не була проти, «щоб події розвивалися самі по собі», отже, в результаті втілення реформи не викликало якогось гострого протистояння царській владі. Таку інертність можна пояснити різними причинами. Передусім, слід зважити на смерть Г. Полетики у 1784 р. До того ж, отримавши титули дворян, корпоративне самоврядування
- ↑ Частная переписка Григория Андреевича Полетики (1750–1784) // Киевская старина. – 1894. – № 10. – С. 123–124.
