— Хто ти? — спитав у нього Біасу.
— Я Жак Белен, тесляр із Капу.
Задивування разом із деяким засоромленням відбилося на обличчі генералісимуса завойованих країн.
— Жак Белен? — перепитав він, закусивши губи.
— Так, — відповів тесляр, — хіба ти не пізнаєш мене?
— Спочатку ти мене пізнай, — промовив „генерал-майор“, — і вклонися мені.
— Я не вклоняюся своїм невільникам, — відповів тесляр.
— Своїм невільникам, проклятущий, — вигукнув генералісимус.
— Звичайно, — сказав тесляр, — звичайно: я твій перший хазяїн. Ти тільки вдаєш, що не пізнаєш мене, але пригадай собі, Жане Біасу; я тебе продав за тринадцять піястрів-гурд[1] одному домінгівському купцеві.
Сильний гнів перекосив обличчя Біасу.
— А що ж, — казав далі ремесник білий, — ти ніби соромишся, що мені служив. Хіба це не честь для Жана Біасу була — належати Жакові Беленові. Твоя власна мати, стара відьма, часто замітала мою майстерню; але я продав її майордомові шпиталю св. отців; вона така старюща, що він мені не хотів
- ↑ Піястр-гурд — монета, що дорівнювала шістьом франкам.
