— Хіба я тобі чим загрожую? — холодно сказав Біасу. — Дай мені докінчити. — Кордоном голів, що оточили б город від форту Піколе до рогу Караколь? Що подумав би ти про це? Га? Кажи…
Вираз Біасу „Хіба я тобі загрожую?“ якось підбадьорив С* і подав маленьку надію йому. Він гадав, що, може, ватаг чув про таку пропозицію, не догадувався, хто саме її зробив. Тому він яко мога твердіше промовив, щоб не дати нагоди до підозріння:
— Я гадаю, що це жахний злочин.
Біасу посміхався.
— Гаразд, а яку б кару ти обрав тоді для винного?
Тут нещасний С* замішався.
— Ну, що ж? — знову запитав Біасу. — Чи ти дійсно друг чорних? Чи, може, ні?..
З двох альтернатив негрофіл обрав найменш загрозливу і, не помічаючи нічого ворожого до себе в очах Біасу, наважився висловити:
— Така людина заслуговує на смерть.
— Дуже добре сказано, — спокійно зауважив Біасу, одкидаючи тютюн, що його він жував.
Тимчасом його байдужий вигляд додав деякої певности нещасному негрофілові; він ужив усіх заходів, щоб усунути підозріння, що тяжіли на нім.
