— Ніхто, — скрикнув він, — не робить таких палких побажань про успіх вашої справи, як я. Я листуюся з Брісо та Трюно де Пом-Руж у Франції; з Магавом в Америці; з Петер Павлусом у Голяндії; з абатом Тамбуріні в Італії…
Він і далі в красномовних виразах розводив свої філантропічні панацеї, що їх він любив викладати і за инших обставин та з иншою метою, як було це, наприклад, у губернатора Бланшланда. Але Біасу його перервав.
— Гай-гай! Яке мені діло до всіх твоїх кореспондентів, укажи мені лише, де всі твої крамниці та склепи; моїй армії треба харчу. В тебе, звичайно, є багаті плантації, твій торговий дім, мабуть, веде широкі операції, бо ж ти листуєшся з комерсантами всього світу.
Громадянин С* відважився на обережну увагу.
— Герою людськости, це не комерсанти, це філософи, філантропи, негрофіли.
— Ну, ну, — промовив Біасу, похитавши головою, — от він уже замолов свої незрозумілі бісівські слова.
— Ну, добре, якщо в тебе немає склепів і крамниць до пограбування, то куди ж ти годишся?
Останнє питання ніби подавало якусь надію.
С* жадібно за неї ухопився.
