й серпні; це ти наказав обсадити п'ятдесятьма головами негрів обидва боки твого бульвару, замінивши ними пальми; це ти хотів задушити п'ятсот негрів, що зостались у тебе в кайданах по перемозі над ними, і оточити місто Кап кордоном з невільничих голів від форту Піколе до мису Караколь. Якби ти міг, ти б собі зробив трофея з моєї голови; тепер же ти себе вважав би щасливим стати мені за лакея.
Ні, ні, я більше дбаю за твою честь, ніж ти сам; цієї образи я тобі не зроблю. Підготуйся до смерти.
Він подав знак, і негри поклали біля моїх ніг нещасного негрофіла, що, не змігши навіть вимовити одного слова, упав перед ватагом, мов побитий громом.
— Тепер твоя черга, — промовив шеф, звернувшись до останнього з бранців, колоніста, запідозреного білими в тім, що він мулат, того самого, що викликав мене на дуель за мій сумнів про його походження.
Загальний рев повстанців заглушив відповідь колоніста:
— „Муерте, муерте! Мор Дет!“ („Смерть йому!“), — кричали вони всіма мовами, псуючи слова. — „Тує, тує!“ („Убити!“), —
