мені моє життя, я присягнусь вам, що вважаю вас за білого. Еге ж, ви — білий, я всюди про це казатиму, але змилуйтесь.
Негрофіл зле обрав собі спосіб оборони.
— Цить, цить! — закричав оскаженілий убивець, боячись, що негри почують його слова.
Але той галасував, що він зна його за білого й за члена доброї сем'ї. Білий чи мулат зробив останню спробу втихомирити балакуна — розвів руки, що держали його, і діткнувся ножем до одежі громадянина С*. Нещасний відчув лезо кинжала й укусив убивцю за ту руку, що його тримала.
— Проклятий! Душогубе! Ти мене ріжеш!..
Він кинув погляд на Біасу.
— Обороніть мене, мстивець за людськість!
—Але в цю мить убивця наліг на кинжал; струмок крови бризнув з-під його руки аж на обличчя йому. Коліна нещасного негрофіла зненацька підігнулись, руки обвисли, очі згасли, він застогнав і впав мертвий.
Ця сцена, що в ній і я мусив взяти небаром участь, обдала мене жахом. „Мстивець за людськість“ стежив за боротьбою цих двох жертов тимчасом цілком байдужно. Коли це скінчилось, він звернувся до двох своїх „пажів“, настрашених цим:
