— Нещасний! — сказав я. — Я з охотою уб'ю тебе в борні, але не стану заколювати. Обороняйся!
— Оборонятись? — запитав він здивовано. Від кого ж?..
— Від мене!
— Від тебе? — він здивовано поворухнувся. — Це єдине, в чому я тебе не послухаюсь. Чи бачиш, наприклад, Раска? Я можу його задушити, і він дасться мені в руки, але я не зумів би його змусити боротись проти мене, він би не зрозумів, чого я хочу. Отже, я теж не здатний тебе зрозуміти: я для тебе — Раск. — Помовчавши, він додав: — Я бачив у твоїх очах ненависть таку, як ти міг одного разу побачити в моїх… Я знаю, що ти переніс багато бід, що твого дядька вбито, твої поля спалено, твоїх друзів задушено; тобі зруйновано дім, спустошено твою спадщину, але то не я зробив, а мої! Послухай, я тобі колись розповідав, що твої принесли мені багато горя; ти мені відповів, що то не ти; що я в такому разі тобі зробив?
Його обличчя засяяло; він, мабуть, чекав, що я кинусь йому в обійми, але я дивився на нього скажено.
— Ти гудиш своїх за все те, що вони мені зробили, — сказав я йому з шаленим гнівом, — а тимчасом зовсім не згадуєш про те, що ти сам мені заподіяв, ти…
