— А що? — запитав він.
—Я підступив зовсім близько до нього, і мій голос прогремів, як грім…
— Де Марія? Що ти зробив з Марією?
При цьому імені якась хмара пробігла по його обличчі; він із хвилину вагався, а далі, перериваючи мовчанку:
— Марія! — відповів він. — Еге, ти маєш рацію. Але надто багато людей нас слухає!
—Його вагання, ці слова „Ти маєш рацію“ запалили пекло в мойому серці. Мені здалося, що він уникає відповіди. Саме в цей момент він на мене глянув своїм одвертим зором і промовив з глибоким зворушенням:
— Не підозрівай мене ні в чому, благаю тебе! Я все це тобі скажу в иншому місці. Бачиш, треба мене любити з повним довір'ям, як і я тебе люблю!
Він на хвилину замовк мов би для того, щоб простежити за тим вражінням, що зроблять на мене його слова, і додав дуже ніжно:
— Чи ж можу я тепер тебе звати братом?
Але мій гнів, почасти сповнений ревнощами, спалахнув знову, й ці ніжні слова видались мені уданими, що ще дужче розпалило мене.
— Як ти смієш цією назвою нагадувати мені щасливі часи! — скрикнув я. — Невдячний зраднику!
Він мене перервав. Кришталеві сльози заблищали у нього на очах.
