жеста. Він мене зрозумів і почав усміхатися гірко. А далі заговорив.
— Невільники збунтувалися проти свого хазяїна і покарали його вбивством його дітей. А мене обрали за свого ватага. Ти знаєш, які нещастя принесло з собою це повстання. Я тоді ж довідався, що невільники твого дядька збиралися зробити те саме. Я прибув в Акюль у самісіньку ніч повстання. Тебе не було. Твій дядько лежав заколотий на свойому ліжку. Негри підпалювали вже плантації. Не можучи спинити їх скаженства, бо вони думали, що мстяться за мене підпалом маєтків твого дядька, я мусів урятовувати решту дядкової родини. Я доручив мамку твоєї жінки одному зовсім певному й вірному негрові. Далеко трудніше було вратувати твою Марію. Вона побігла до горящої частини форту, щоб винести з огню наймолодшого свого брата — єдиного, що уник долі бути зарізаним. Чорні оточували її; вони намірялись її вбити. Я з'явився посеред їхнього натовпу і звелів їм полишити мені право розправитися мені самому. Вони ретирувались. Я взяв твою жінку на руки, Раскові доручив дитя і приніс їх обох в оцей грот, що дорогу до нього знаю тільки я. Брате, ось у чому мій злочин.
Все дужче та дужче відчуваючи в собі внутрішні докори за моє недовір'я та вдячність
