мене немало перед хвилею. Проте, ще дужче я був здивований і зачарований, коли довідавсь, що він саме й є цей непереможний та великодушний Бюґ-Жарґаль, голова всіх повстанців Морн-Ружа. Тепер тільки я зрозумів, звідки бралися всі ті знаки глибокого поважання, що їх йому виявляли всі негри, навіть і сам Біасу. Це ж бо стосувалось до їхнього голови — Бюґ-Жарґаля короля Коконго.
Проте, він зовсім, здавалось, не помітив вражіння, справленого на мене його останніми словами.
— Мені казали, що ти теж попав у в'язні, в табір Біасу. Я прийшов тебе визволити.
— А чому ж ти мені сказав зараз, що ти невільний.
Він глянув на мене, мов би хотів довідатися, що саме мене спонукало поставити таке питання, хоча воно й було природне.
— Слухай, — сказав він мені. — Сьогодні рано я був у полоні серед твоїх. І почув у таборі, що Біасу оголосив свій намір повести на смерть перед заходом сонця одного молодого полоненого на ім'я Леопольд д'Оверне. Округ мене підсилено було сторожу. Я довідавсь, що моя смерть буде по твоїй і що в разі моєї втечі десятеро з моїх товаришів накладуть за мене головою. Ти бачиш тепер, як я кваплюся.
