Мій дядько був із числа тих людей, що їм довга звичка до деспотизму зробила серце зовсім нечулим. Що він був призвичаєний до негайного виконання його волі, то всяке неслухнянство він карав крутими засобами, і часто втручання й заступництво за рабів з боку його дітей лише більше його гнівило. Отже ми змушені були обмежуватися тим, щоб потай улегшувати ті страждання, що зовсім одвернути їх не можна нам було.
— От ще. Як багато розпатякування, — півголосом промовив Генрі, нахиляючись до сусіда. — Побачимо, мабуть, капітан не забуде також розповісти про бідкання бувших негрів і цілу дисертацію на тему про обов’язки наші супроти людськосте нам піднесе. Без таких розпатякувань не обійшлось би і в клубі Масіяк?[1]
— Дякую вам, Генрі, що ви мене перестерігаєте від того, що може видатись чудним, — холодно зауважив д’Оверне, почувши його дотеп.
Він говорив далі:
— Серед усіх оцих невільників лише один користувався увагою мого дядька. Це був еспанський карлик чорної шкіри, подарований
- ↑ Наші читачі певно, забули, що клуб Масіяк, спом’янутий ляйтенантом Генрі, був асоціяція негрофілів. Цей клуб, утворений у Парижі на початку революції, не раз викликав повстання, що розгорялися в колоніях.
29
