Він підскочив з гніву, голос його загремів.
— Звір! Ось чого він балакав з тобою окремо; аби тільки вирвати в тебе цю обіцянку. Мені слід було не довірятися цьому проклятому Біасу. Як це я не передбачив такої підлости. Це не негр, а мулат.
— Про що ви говорите? Яка підлість? Яка обіцянка? — хвилювалась Марія. Хто це Біасу?
— Мовчи, мовчи, мовчи, шептав я Бюґ-Жарґалеві, не бентежмо Марію.
— Добре, — сказав він сумовито. — Але як міг ти згодитись на таку обіцянку, навіщо ти и дав.
— Я гадав, що ти невдячна людина, що Марію я вже втратив для себе. Що ж мені було до життя?
— Але ж усна обіцянка не може тебе звязувати супроти цього розбійника.
— Я дав слово чести.
Він, здавалось, робив зусилля, щоб зрозуміти цей вираз.
— Твоє слово чести? Що це таке? Адже ви не пили з однії чаші? Ви не ламали разом персня або гілки клену з червоними квітами?
— Ні.
— Ну, так що ж ти вигадав? Шо ж може тебе звязати з ним?
— Моя честь, відповів я.
