півмертвої з переляку, я вхопив свого карабіна й випустив одразу всі кулі в пащу тварині. Крокодил, влучений мною, ще два- три рази відкрив її, глипнув своїми згаслими очима, хоч це були вже тільки конвульсійні рухи, і зненацька перекинувся з великим шумом на спину, витягнувши свої дві широкі лускуваті лапи рівно, мов дві цівки. Він здох.
Негр, що я його врятував так вчасно, оглянувся й побачив останні здригання страховища; тоді він спустив очі додолу, а далі поволі підвів їх на Марію, що все ще була в моїх обіймах, і сказав більше ніж з розпукою;
— Нащо ти його вбив?..
І, промовивши це еспанською мовою, він сквапно вийшов із шатра і, заглибившись у ліс, щез у його гущавині.
Ця жахна сцена, це незрозуміле її розвязання, всякі хвилювання, що ми їх подибували на своїм шляху перед тим і після того, якось приголомшили нас. Марія ще стояла замислена після свого переляку, і минуло багато хвилин, поки ми могли нарешті дати лад нашим розгубленим, думкам і промовити хоч що-небудь.
