Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Ходім,— сказав я Марії,— треба вийти звідси. Це якесь фатальне місце.

Вона швидко підвелася, мов би ждала цього мого дозволу, сперлася рукою на мою руку — і ми вийшли.

Я спитав її, як наспіла до неї ця несподівана поміч з боку негра підчас великої небезпеки і чи знає вона, хто -цей невільник, бо товстої матерії штанці, що ледве прикривали його голе тіло, ясно показували, що він належав до найнижчої класи населення на острові.

— Це, очевидно, один із негрів мого батька — із тих, що саме в цей момент були на роботі біля річки й почули мій крик. Все, що я можу сказати тобі про нього, — це, що він негайно кинувся мені на поміч.

— З якого боку він надбіг?—спитав я в неї.

— З боку протилежного тому місцю, звідки чувся нам голос і куди ти побіг.

Цей випадок знов сплутав усі мої здогадки. Спочатку я, роблячи порівняння між мовою сказаних ним при виході слів і піснею, дійшов висновку, що, може, він і є автор пісні. Далі зріст його вказував на те, що супротивником моїм уночі, з яким я боровся, міг бути теж він, крім того, відсутність одежі теж служила цьому за доказ. Співець у байраці говорив: „Я — чорний“. Ще й у цьому схожість. Правда, він себе називав

49