докору його мені за вбивство крокодила, то від невільника в його тяжкому становищі, звичайно, можна було ждати такого невдоволення з життя без иншої причини цього невдоволення, як, наприклад, якої-не-будь безнадійної любови до дочки плантатора. Його присутність у байраці біля шатра могла бути випадкова; його зріст і сила теж не були доказом справедливости мого ототожнення його з моїм нічним ворогом. І невже на цих хитких і непевних доказах я збудую свою помсту й тяжке обвинувачення людини перед моїм невблаганним дядьком у той час, як невільник цей урятував життя Марії?
В ту мить, як я все це думав, Марія зовсім розвіяла мій гнів, промовивши своїм тихим голосом:
— Мій Леопольде, ми мусимо дякувати цьому негрові; без нього я б пропала. Ти прибув би надто пізно.
Ці кілька слів зробили рішучий вплив на мене. Вони не змінили мого рішення розшукати невільника, що врятував Марію, але не для кари, тільки для нагороди.
Мій дядько довідавсь од мене, про те, що він завдячує одному невільникові рятунком своєї дочки, і обіцяв дарувати йому свободу, якщо я зможу цього рятівника розшукати в масі бідолашних рабів.
51
