Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Я сам пустив її сюди.

Я все більше та більше дивувався. Двері тюрми замикалися зовні трьома замками. Дірка для світла була не більша, як шість сантиметрів завширшки, і її перегороджували ґрати. Мені здавалося, що він зрозумів мої думки. Він підвівся на скільки йому дозволяло склепіння, без усякого зусилля вийняв величезну каменюку з - під дірки, зняв ґрати, що дірку загороджували, і таким чином відкрив прохід, придатний, принаймні, для двох людей. Цей вихід вів у байрак із бананів і кокосових пальм, що підіймався на ту гору, до якої притулено форт.

Пес, побачивши вихід, думав, що хазяїн випуска його, і рвонувся до дірки, але негр наказав йому лежати спокійно.

Ця несподіванка з виходом склепила мої уста.

Промінь світла зненацька впав мені на обличчя. В’язень випростався з таким виразом, мов би наступив на гадюку, і стукнувся головою об камінь склепіння. Мішанина найпротилежніших почувань — ненависть, прихильність і гірке здивування — відбились у його очах. Але, опанувавши себе, він глянув на мене холодно й спокійно і врешті зупинив на мені очі з великою байдужістю.

— Я ще два дні можу прожити не ївши, сказав він.

59