Я мимоволі сплеснув руками, помітивши як змарнів негр.
Він додав:
— Мій пес їсть лише з моєї руки; якби мені не пощастило збільшити розмір дірки, нещасний Раск умер би з голоду. Краще вже я пропаду, ніж він.
— Ні, ні, — скрикнув я, — ви з голоду не пропадете.
Він мене не зрозумів.
— Мабуть,—додав він, гірко осміхнувшись,— я ще два дні міг би жити не ївши, але я вже готовий, добродію офіцере; ліпше вже вмерти сьогодні, ніж завтра; тільки не робіть нічого злого Раскові.
Тоді тільки я зрозумів, що визначало його „Я готовий“...
Обвинувачений у злочині, що карається смертю, він гадав, що я поведу його на розстріл ; і в той же час ця людина колосального зросту й сили, стоячи перед можливістю втекти, покірно й спокійно повторювала мені— майже дитині: „Я — готовий...“.
— Але не робіть зла Раскові, — знову сказав він.
Я не міг стриматись, щоб не сказати:
— Як, ви мене вважаєте за ката та ще й думаєте, що я й зовсім невинну тварину не зоставлю в супокої?
Він зм’якшився й заговорив тихим голосом.
60
