Перейти до вмісту

Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Я мимоволі сплеснув руками, помітивши як змарнів негр.

Він додав:

— Мій пес їсть лише з моєї руки; якби мені не пощастило збільшити розмір дірки, нещасний Раск умер би з голоду. Краще вже я пропаду, ніж він.

— Ні, ні, — скрикнув я, — ви з голоду не пропадете.

Він мене не зрозумів.

— Мабуть,—додав він, гірко осміхнувшись,— я ще два дні міг би жити не ївши, але я вже готовий, добродію офіцере; ліпше вже вмерти сьогодні, ніж завтра; тільки не робіть нічого злого Раскові.

Тоді тільки я зрозумів, що визначало його „Я готовий“...

Обвинувачений у злочині, що карається смертю, він гадав, що я поведу його на розстріл ; і в той же час ця людина колосального зросту й сили, стоячи перед можливістю втекти, покірно й спокійно повторювала мені— майже дитині: „Я — готовий...“.

— Але не робіть зла Раскові, — знову сказав він.

Я не міг стриматись, щоб не сказати:

— Як, ви мене вважаєте за ката та ще й думаєте, що я й зовсім невинну тварину не зоставлю в супокої?

Він зм’якшився й заговорив тихим голосом.

 

60