— Білий, — промовив він, простягнувши мені руки, — вибач, але я дуже люблю свого пса; а твої,—додав він по короткій мовчанці,— заподіяли мені багато лиха.
Я його поцілував, стиснув йому руки й намагався його запевнити в добрих своїх намірах.
— Хіба ви мене не пізнали? — спитав я.
— Я знав раніше, що ти білий, а для білих, хоч би які добрі вони були, чорний — ніщо, тварюка тільки. До того ж у мене й до тебе є жаль.
— Який? — здивувався я.
— А ти хіба не врятував мене двічі?
Ця чудернацька претенсія викликала в мене усміх.
Він його помітив і гірко додав: — Справді, я мусив би на тебе сердитись. Ти мене врятував раз від крокодила, раз від плантатора; а що гірше ще — відняв у мене право тебе ненавидіти. О, який же я нещасний !
Оригінальність його виразів і думок мене вже більше не дивувала. Вона була в згоді з його моральною постаттю.
— Я завдячую вам щось далеко більше, ніж ви мені, сказав я. Ви врятували життя моєї нареченої—Марії.
Його наче пройняла електрична іскра.
— Марія, — глухим голосом відповів він; і його голова похилилась на його долоні, що
61
