Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— Ви хіба вже більше не хочете битися ? — насмішкувато запитав у нього один колоніст.

Той цього не почув і говорив далі.

— Люди мішаного походження — це найлютіші наші вороги. Надто їх треба боятися, і тільки їх. Я визнаю, що повстання можна було ждати лише з їхнього боку, а не з боку чорних. Хіба невільники можуть відограти поважну ролю?

Бідолаха сподівався цими виступами проти мулатів відгородитись від них зовсім і тим знищити в присутніх підозріння в належності його до цієї нелюбимої касти. Але все було надто ясно в його планах, і гомін неухвали дав йому це зрозуміти.

— Отже, добродію, — сказав старий генерал -ляйтенант Рувре,— раби все-таки мають значіння; бо їх приходиться по сорок проти трьох; і ми б варті були шкодування, якби могли виставити проти мулатів і чорних лише таких білих, як ви.

Попередній промовець закусив собі губи.

— Пане генерале, — сказав губернатор, — що думаєте ви про петицію мулатів?

— Дайте їм зброю, пане губернаторе, — відповів Рувре. — Вживімо до оборони всіх людей, — і промовив, звернувшись до підозрілого колоніста; — Чуєте добродію? Ідіть озброюйтесь...

75