Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/81

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Я запитав у нього, чи відомо, що саме сталося з моїм дядьком, до якого в кімнату мене принесено. Він мовчки мене взяв за руку, підвів до алькову й одсунув запинало.

Мій бідний дядько лежав на своєму скривавленому ліжку з кинжалом, глибоко застромленим у груди. Із спокійного виразу його обличчя було видко, що його вбито ві сні. Підстилка карлика Абібри, що завжди спав біля дядькових ніг, теж була вся в плямах крови, і такі ж плями видно було й на обшитій золотом кохті його, кинутій на підлогу тут же, в кількох кроках від ліжка.

Я не сумнівався в тім, що карлик загинув жертвою своєї відданости дядькові і був зарізаний, коли хотів мого дядька оборонити. Гіркі докори совісти мучили мене, що я ставився до нього раніше з упередженням і так помилявся відносно його й відносно П’єро; до своїх сліз з приводу втрати мого дядька я долучив сум з нагоди такого кінця Абібри.

З мого наказу салдати почали розшукувати його тіло, але тіла не знайдено. Я почав гадати, що негри взяли його й кинули в огонь, і тому приказав на панахиді по моєму тестеві поминати також вірного Абібру.

89