мене в один із піхотних батальйонів або кінних ескадронів, що їх посилано раз-по-раз по окрузі винищувати чорних.
Кап фортифікували похапцем. Повстання ширилось страшенно швидко. Негри Порт-о-Пренса вже починали хвилюватися. Біасу командував тими, що з Лімба, Лондона й Акюля; Жан - Франсуа себе проголосив головою повстанців у долині Марібару; Букман, знаменитий пізніше своєю трагічною смертю, вештався із своїми розбійниками на берегах Лімонади і, врешті, банди Морн-Ружа визнали за ватажка одного негра на прізвище Бюґ - Жарґаль.
Вдача останнього, якщо вірити людям, значно контрастувала з жорстокістю инших. У той час як Букман і Біасу вигадували тисячу способів смерти для полонених, що попадали їм до рук, Бюґ-Жарґаль завжди вишукував їм можливість покинути острів. Перші входили в зносини з еспанськими кораблями, що з’являлися вздовж берегів, і, продавши їм заздалегідь одежу й манаття нещасних білих полонених, їх змушували тікати. Бюґ Жарґаль пустив на дно кілька таких корсарських кораблів. Добродій Колас де-Мейхє і вісім инших видатних колоністів були відвязані від колеса, що до нього їх прив’язав Букман, і звільнені за наказом того ж таки Бюґ-Жарґаля.' І ще тисячі фактів
91
