— Колишній батальйон Червоного Хреста, — додала маркітантка. А сержант провадив далі:
— Хто ти така, пані?
Жінка з жахом дивилася на нього. Вона була, худа, молода, бліда, в лахмітті; на ній був капюшон бретонських селянок і вовняний плащ, зав'язаний коло шиї шнурочком. Вона лишала на видноті свої голі груди з байдужістю самиці. Її ноги без панчіх і без черевиків були скривавлені.
— Це жебрачка, — мовив сержант.
А маркітантка сказала своїм голосом салдатським і жіночим одразу, але врешті ніжним:
— Як ви зветеся?
Жінка прошепотіла, запинаючись, сливе невиразно:
— Мішель Флешар.
А маркітантка вже пестила своєю грубою рукою маленьку голівку немовляти.
— Скільки цьому смоктунові? — спитала вона.
Мати не зрозуміла. Маркітантка правила таки своє:
— Я питаюся, якого воно віку?
— Ага! — мовила мати. — Півтора роки.
— Вже старе, сказала маркітантка. Вже не слід ссати. Треба но його одлучити. Ми йому дамо юшки.
Мати почала заспокоюватися. Двоє малих, що прокинулися, більше здивувалися, ніж налякалися. Вони любували на плюмажі.
— Ох! — мовила мати, — вони дуже голодні.
Й додала:
— В мене нема молока.
— Їм дадуть їсти, — покликнув сержант, — і тобі теж. Але ж на цьому не кінець. Які твої політичні переконання?
Жінка дивилася на сержанта й не відповідала.
— Чи ти чуєш, що я питаю?
Вона забелькотіла:
— Мене віддали до манастиря зовсім молоду, але я одружилася, я не черниця. Сестри навчили мене гово-
29