рити по-французьки. Наше село спалили. Ми так швидко тікали, що я не мала часу взутися.
— Я в тебе питаю, які твої політичні переконання?
— Я цього не знаю.
Сержант провадив далі:
— Отакі шпигунки бувають. Треба розстрілювати шпигунок. Чекай-но. Кажи. Чи ти часом не циганка? Яка твоя батьківщина?
Вона все дивилася на нього, немов не розуміючи. Сержант знов спитав:
— Де твоя батьківщина?
— Я не знаю.
— Як то? ти не знаєш, яка твоя країна?
— А! моя країна. Звичайно, знаю.
— Гаразд, то яка ж твоя країна?
Жінка відповіла:
— Мерія Сіскуаньяр, в парафії Азе.
Тоді вже сержант здивувався. Одну хвилину він міркував. Потім промовив:
— Що ти кажеш?
— Сіскуаньяр.
— Це ж не батьківщина.
— Це моя країна.
А потім, поміркувавши хвилину, жінка додала:
— Я розумію, пане. Ви з Франції, а я з Бретані.
— Ну, то що?
— Це ж не одна країна.
— Але це одна батьківщина! — гукнув сержант.
Жінка сказала лише:
— Я з Сіскуаньяру.
— Ото ще з тим Сіскуаньяром! — покликнув сержант. — То то звідти твоя родина?
— Так.
— Що ж вона робить?
— Вона вся вимерла. Я нікого не маю.
Сержант, що був собі красномовний, провадив далі допит.
30
