а я людина вільного повітря, ясного світла. Я ненавижу гадяче життя. Мені не личить бути мокрицею. Ви живете в льоху; я живу на вулиці. Ви ні з ким не маєте зносин, а мене кожен перехожий може бачити й може говорити зо мною.
— Хороший хлопче, хочете зайти до мене? — буркнув Марат.
І, переставши усміхатися, він знов заговорив рішуче:
— Дантоне, дайте рахунок з тридцяти трьох тисяч екю металевих грошей, що Монмарен заплатив вам королевим іменем, щоб ніби-то винагородити вас за прокурорські обов'язки в Шатле.
— Я брав участь у 14 липня, — сказав Дантон погордливо.
— А комора з меблями? А королівські діяманти?
— Я брав участь у 6 жовтня.
— А крадіжка вашого alter ego Ля Круа в Бельгії?
— Я брав участь у 20 червня.
— А позички зроблені Монтансьє?
— Я примусив людей вернутися з Варену.
— А оперова заля, що будується на ті гроші, що ви постачили?
— Я озброїв паризькі секції.
— А сто тисяч ліврів таємних фондів міністерства юстиції?
— Я зробив 10 серпня.
— А два мілійони таємних видатків Зібрання, що ви взяли з них четвертину?
— Я спинив ворожий наступ і загородив дорогу каоліції з королів.
— Проституований! — сказав Марат.
Дантон випростався жахливий.
— Так, — покликнув він, — я публічна дівка, я продав своє тіло, але врятував світ.
Робесп'єр взявся гризти собі нігті. Він не міг ані сміятися, ані всміхатися. У нього не було ані сміху, тої
152