бліку перед Конде, пан і Борепер, що застрелився, аби не відчинити верденських воріт прусакам.
— Однак, не дивлячись на це, — буркотів Марат, — коли Кондорсе якось сказав: — Гракхи були пани, Дантон гукнув до Кондорсе: — Всі пани зрадники, починаючи з Мірабо й кінчаючи тобою.
Залунав поважний Сімурденів голос:
— Громадянине Дантоне, громадянине Робесп'єре, ви маєте рацію, що звіряєтеся, але люд не звіряється, і він не помиляється, що не вірить. Коли глядіти пана доручають священикові, — відповідальність подвійна, і треба, щоб священик був непохитний.
— Звичайно, — сказав Робесп'єр.
Сімурден додав:
— І невблаганий.
Робесп'єр почав:
— Ви добре кажете, громадянине Сімурдене. Ви матимете справу з молодою людиною. Ви будете мати на нього плив, бо ви вдвоє старші. Треба ним керувати, але й берегти треба. Здається він має військові здатності, всі відомості про це погоджуються між собою. Він має частину корпусу, відділеного від рейнської армії, щоб іти до Вандеї. Він прибув з границі, де він відзначився розумом і одважністю. Він чудово провадить експедиційного загона. Вже два тижні він не дає ходу тому старому маркізові Лянтенакові. Він натискає на нього й жене його поперед себе. Врешті він його припре до моря і скине в море. Лянтенак має хитрощі старого генерала, а він має сміливість молодого капітана. Цей молодий чололовік вже має ворогів і заздросників. Генеральний ад'ютант Лешел заздрить йому.
— Той Лешель, перебив Дантон, — хоче бути головним генералом, а має на свою користь лише один каламбур: «Il faut Léchelle pour monter sur Charette»[1]. А тимчасом Шарет його подужує.
- ↑ Треба драбини, щоб улізти на воза.
160
