Країна, батьківщина, — в цих двох словах вся Вандейська війна; боротьба місцевих інтересів проти ідеї й інтересів загальних. Селяни проти патріотів.
Бретань — давня бунтівниця. Протягом двох тисяч років вона повставала, і завжди мала рацію, крім останнього разу. Але й проти революції, як проти монархії, проти представників, обраних, як проти губернаторів — герцогів і перів, проти асигнацій, як проти податку на сіль; хоч-би які люди стояли на чолі повстання, чи були це Ніколя Рапен, Франсуа де ля Ну, капітан Пловіо і пані де ля Гарнаш, чи Стоффле, Кокро і Лешандельє де П'єрвіль; під проводом де Рогана проти короля, чи під проводом де Ля Рошжаклена за короля, — в суті це завжди була та сама війна, що її провадила Бретань, боротьба місцевого духу проти духу центрального.
Ці старі провінції — то був якийсь став; бігти було противно цій сонній воді. Подих вітру не оживляв її, а лише дратував. Фіністер; тут кінчалася Франція, тут кінчалася земля, дана людині; тут зупинявся хід поколінь. — Спинись! — гукав океан до землі, а варварство до цивілізації. Що-разу, коли центр — Париж дає імпульс, — чи походить він від королівської влади, чи від республіки, чи він прямує до деспотизму, чи до волі, — це щось нове й Бретань наїжується. «Дайте нам спокій. Чого від нас хочуть?» Болота беруть свої вила, «Гай» — свій карабін. Всі наші спроби, наша ініціятива в законодавстві або у вихованні, наші енциклопедії, наші філософії, наші генії, наша слава, — все це падає перед Гуру; дзвін в Базужі загрожує французькій революції, ланди Фау повстають проти наших бурхливих майданів і дзвіниця Го-де-Пре оголошує війну Луврській вежі.
215