Літо 1792 року було дуже дощове; літо 1793— дуже гаряче. В наслідку громадянської війни в Бретані майже не залишилося шляхів. Проте, там все-ж їздили, бо літо було гарне. Найкраща дорога — це суха земля.
Наприкінці ясного липневого дня, десь за годину по заході сонця, якийсь вершник, що їхав від Авраншу, зупинився перед маленькою корчмою, званою Круа-Браншар, коло Понторсону; на вивісці був напис, що його можна було прочитати ще кілька років тому: Тут продається добрий сидр. Цілий день була спека, але тепер починався вітер.
Мандрівник був закутаний в широкий плащ, що накривав трохи й коня. На ньому був широкий крислатий капелюх з трьохбарвною кокардою, що було досить сміливо в цій країні, де з-за кожного плоту можна було чекати пострілу з рушниці, і кокарда могла бути за ціль. Плащ, запнений коло шиї, спадав так, що залишав вільними руки, а зісподу видко було трьохбарвний пояс і дві головки од пістолів, що витикалися з-за нього. Шабля звисала нижче від плаща.
Коли кінь зупинився, одчинилися двері з корчми й
217