спадкоємець, бо маркіз не мав дітей, внук у-других, майже рідний онук. — О! — казав цей «ніби» дід, — як що я його піймаю, то вб'ю, як собаку!
Зрештою республіці було чого турбуватись через цього маркіза де Лантенака. Скоро вийшов на беріг, він примусив усіх тремтіти. Його ім'я пробігло серед вандейських повстанців, як пороховий ґніт, і Лантенак негайно ж зробився осередком. В такому повстанні, де всі заздрять один одному, і де кожний має свій ліс або свій яр, коли приходить хто-небудь з вищих, він з'єднує окремих ватажків, рівних між собою. Майже всі лісові ватажки приєдналися до Лантенака й зблизька чи здалека всі корились йому.
Лише один покинув його, це Ґавар, той, що перший до нього приєднався. Через що? Тому що це був вірник одного з отаманів. Він знав усі таємниці й погоджувався на всі плани старої системи громадянської війни, що Лантенак хотів одкинути й змінити. Вірника не можна одержати в спадщину; черевик де Ля Руарі не прийшовся на Лантенака. Ґовар, покинувши його, приєднався до Боншана.
Як військовий командир, Лантенак був зі школи Фридриха II; він умів комбінувати велику війну з малою. Він не хтів ні безладної юрби, як велика католицька роялістична армія, що безперечно мала бути роздушена, ні розпорошення по чагарниках та хащах, що могло втомити ворога, але не могло його знищити. Партизанська війна нічого не розвязує, або розвязує зле; починається з нападу на республіку, а кінчається грабунком диліжансу. Лантенак не розумів цієї бретонської війни, ні такої, як провадив Ла Рошжаклен, виключно у відкритому полі, ні такої, як Жан Шуан, лише в лісі; ні Вандеї, ні шуанської війни; він хотів війни справжньої; він хотів використати селянина, але спиратися на салдата. Він хотів банд для стратегії й полків для тактики. Він уважав за чудесні для атаки, засідок та несподіваних нападів ті селянські армії, що
227
