Сонце зовсім зайшло; ніч була темніша, ніж звичайне бувають літні ночі; це була місячна ніч, але небо застилали такі великі хмари, що бувають частіш за рівнодення, ніж підчас сонцестояння; вважаючи по всьому, здавалося, що місяця не буде видко аж поки він дійде до обрію, заходячи. Скілька хмар звисало аж до моря, вони укривали його туманом.
Темрява та була сприятлива.
Лоцман Ґакуаль мав намір лишити Джерсей ліворуч, а Ґернсей праворуч і дістатися, відважно пропливши між Гануа й Дувром, до одної маленької затоки на Сен-Малоському березі. Ця дорога була довша, ніж через Менк'є, але певніша, бо французькі сторожові крейсери мали звичайне наказа особливо пильнувати між Сен-Гельє та Ґранвілем.
Ґакуаль сподівався, що, коли вітер буде сприятливий, коли нічого не станеться, то, розпустивши вітрила на корветі, можна буде досягти французького берега на світанку.
Все йшло добре, корвет тільки що поминув Ґро-Не; близько дев'ятої години погода щось, ніби, почала надуватися, як говорять моряки; знявся вітер, з'явилися хвилі; але вітер був лагідний і хвиля хоч сильна, але не жорстока. Однак, од деяких ударів хвиль перед корабля заплескувало водою.
Мужик, що його лорд Балкарес звав «генералом», а принц де Ля Тур-д'Овернь казав до нього: «Мій кузене», мав морські ноги й проходжувався поважно й спокійно по корветному чердаці. Він неначе не помічав, що корабель дуже гойдається. Часами він витягав з кешені в куцині кружальце шоколаду, ламав його й жував по шматочку; дарма, що був сивий, проте мав усі зуби.
Він ні до кого не говорив, лише часами потиху й коротко до капітана, що слухав його мови з пошаною; здавалося, що капітан уважав його за начальника більшого за себе.
Клеймор, зручно проваджений, непомічений у тума-
42